13.04.2021 13:16
зморений містом...
по вулиці ідеш.
споруди височенні зліва й справа,
не видно аж завершених вершин... -
там замість них розтрощені щелепи
у хмарах губляться і тонуть.
озії сірі ці схилились над тобою -
ось-ось впадуть і поховають
тебе в смітті руйнації,
зітруть про тебе згадку,
розмажуть по асфальту хідника -
як того слимака...чи ту комаху,
про яку не матимуть і гадки,
що десь подібне щось то існувало...
...хихикнув сам до себе
і скулився від холоду у слоті
під курткою у каптурі безликий.
в кишенях куртки руки -
неначе там тримаєш всі думки,
чуття, інстинкти до буття, бажання, мрії...
і мету - живим дістатися до хати
в одній із тих споруд химерних.
в тій хаті ти - хазяїн головний,
найвищий газда там, король і Бог!
могутніший за всі ті хмарошкряби,
мета яких на бруд тебе зчавити.
аж - ні!
ти - велич!
ти - людина!...
і ти такий один...єдиний,
в однині серед усіх істот,
як екземпляр дорогоцінний в живому світі.
бо ти - носій думок і творчої наснаги,
і руху...дій!
ти - осередок, джерело духовного початку...
...хихикнув знов.
у хаті вже.
і крізь вікно вдивляєся у місто -
міфічним звіром дихає що в небо,
яке в сльоті зливається униз...на землю.
стоїш і дивися задумно у вікно.
і каву пив.
дим сигаретний видихнув на скло -
так, наче ти хотів позбутися уяви,
сховатися від жаху майбуття,
що рикає, згорнулося в кільце
містичною химерою...заплющив очі,
промимрив
- ...довше чим життя триває,
чіткіше тим і витончише різблеться
в уявності прийдешнє... -
розпачливий твій шепіт,
стихаючи у засідці, у темному куті
завмер
червоним
оком......
