22.10.2021 14:17
зашморг...
...кільцем вогненним,
підвішеним до гілочки осики,
гойдається життя із ранку в ніч.
із ранку в ніч воно нагадує про себе
дзигариком, припнутим до полиці.
...щось сталося зі мною, а що? - не розумію.
спочатку став я непотреба.
а потім випхали в непотріб.
дивилися на мене мов крізь шкло.
і, врешті, став ніхто я.
оце лишилася осика і дзигарик,
припнутий до полиці,
яка вмістилася поміж гілок осики.
...всі кажуть - божеволію...та ні!
зима була і густо клала фарбу,
забілювала світ.
зеленим все закреслила весна!
а літо...літо сіяло блавати в жито,
а у пшеницю маки.
осінь все вітрами позривала.
затим дощі...дощі - потік мого буття,
веселий вир кохання... - так довго лили все!
що ледь не змили душу.
так миють злото люди...люди... -
щось сталося із ними, а що?... -
я так гадаю, божеволіють вони.
петлю намилюють,
мені на шию в"яжуть
комірчиком тонким,
але міцним! як та воляча жила.
...навіщо ж так!?...я сам...
про що це я?...куди мене заносить!?...
еге ж! - були зима...і раптом стала осінь -
просила все, щоб я проклав свій шлях
рішучо і уперто крізь негаразди всі... -
буття щоби було просторішим, вільнішим!
щоб линуло у зорях незліченних
бурхливіше за шелести дощів...
але...але...я нині...нині я живу
з останніх сил, напружено, утомно...
і з того так марудно! через край...
...щось сталося зі мною, а що?... - не знаю!
стою розгублений і безпорадний...
нема бажання йти,
на крок твердий, зухвалий...
...о! так - була зима.
і раптом ця ось осінь...
і день гойдається у зашморгу
на гілочці осики.
рахує час дзигарик на полиці,
яка вмостилася між гілочок.
і між обпалим листям
краплинами дощі
сміються з мене... -
у зашморгу шепочуться з вітрами.
