25.12.2021 13:16
сумбурна передсвяткова поетична нотатка про втрачені слова, які могли б скластися у дивовижно мелодійну співанку...можливо новорічну...можливо різдвяну... - та на превеликий жаль слова ті забулися ще до їх занесення на білий, чистий папір і ніяк не пригадуються чомусь...такі от драматичні ситуації іноді трапляються із подібними цьому поетичними текстами...тож і завершена ця метушлива "гра" у пригадалки і шукання слова саме прозовим текстом...
1.
собі самому в самоті
по вінця чарку наливаю.
себе із святом привітаю
і за пустий присяду стіл.
лиш хліб і сало, огірок -
ото й і вся моя трапеза
у час, коли іду по лезу
і як останній кожен крок.
мене пригорне п'яний сум,
думки сховає у тумані
надій якихось, у омані.
у цю пусту зими красу -
холодну, білу, у вітрах,
із мокрим снігом і дощами,
що льодом голим під ногами,
скляні вмерзають на гілках.
...тож, мимрю щось там в темноті
про сум, про зиму неприглядну,
про цю війну дебільну й кляту!
про тишу темну в самоті... -
немов виспівував слова.
на стіл схилилась голова -
у дім зманив чаклунний сон,
де ні дверей, ані вікОн.
2.
прокинусь ранком весь ніякий.
папір розкиданий зім'ятий
навколо мене наче сніг... -
тож, пісню скласти я не зміг.
і розпочав свій новий день
холодним душем, пивом білим
(на опохмєл воно не хіло!),
шуканням слова до пісень... -
пісень, учора що не встиг
зафіксувати на папері -
зімкнулись віки наче двері.
Морфей здогнав і переміг.
і не знайду ніяк тепер
тих слів, що співані уночі
такі магічні і пророчі!
...немов їх наче хтось-то спер.
просив у Бога помогти -
що не за славою в гонитві
згадати хочу у молитві,
слова, знаменами нести.
але все марно і дарма!
я не згадав чарівну пісню.
вона є втрачена...невмисно.
виходить... - облизня спіймав.
P.S.
...і тут як сніг з ясного неба увірвалася красуня Муза... - зла, розлютована розкидала усі мої папери зі столу, м'яла їх, рвала, топтала і буцала по підлозі...немов танцювала відьомський танок проклять... охрипло сварилася до мене... - ...як ти міг?!...як ти смів?!...хто тобі дозволив копирсатися у тих ото словах?!...я не дозволяла!...а ти! без мого відома! взявся до письма?!...за відсутності мене?!...це як наче вбити, принизити мене!!!...нє! ну, це вже ні в які ворота!...це якийсь наглий...садистський сексизм! гендерна нерівність, несправедливість!...то ганьба!...та ти...та ти...та ти знаєш хто є після цього?!...ти ница істота!... нікчема...ти для мене більше ніхто! ти для мене більше не існуєш!!!...зрадник!... - кричала, аж пирскала слиною, ошаліло метлялася туди-сюди по крихітній кімнаті...і потім спалила перо мого натхнення, яким намагався занотувати пісню з пригаданих і з новопридуманих слів...тепер я вже бачу, що втратив свою пісню назавжди... - посваритися із Музою?!...то є найжахливіший злочин, який можна лише уявити...але неочікувано для мене красуня раптом сіла в моє крісло, поклала свої стрункі ніжки на письмовий стіл і почала перебирати тонкими довгими пальчиками золоті струни ліри... - дивовижна, ритмічна мелодія задзвеніла все ближче, гучніше і гучніше, мені під саме вухо...то гримів годинник! гримів так, що й мертвого збудить...збудив і мене...виходить, що я знову заснув...та на цей раз вже у ліжку...здійнявся і глянув у бік столу... - холера! знову розкидано паперу як наче сніг на підлозі...та ще й у тому папері заплуталося кілька порожніх пляшок...дідько! в мене ж сьогодні гості...мусив швиденько прибратися... - свято ж наближається! а в мене ніц не готово...пиво і горілка є, цього добра достатньо...а от гарного вина (для Неї!), на жаль, в моєму барі - катма!...купив...ще й солоденького на додачу...чекаю от на дзвінка у двері... - гостей повинно бути повна хата...а як же!...інакше і бути не може...
