25.12.2020 12:07
з нудьги...
у мапу місяця кидаю
ножа... - у кратер, як в мішень.
десь оселюся там, гадаю,
прозорим привидом мишей.
мисливцем тихим, хижим блазнем
у чорній темряві глухій
я полюватиму щоразу
на тих тварюк в пітьмі лихій.
от, тільки ножик не вгрузає -
плиском лягає дзвінко в грунт.
озветься галасом навзаєм...
лише псує мені всю гру!
ламає здумочки фантазій
ганебним ляпанням в стіну.
чи то вже я кривий та зазий
ціляти темряву нічну?..
в якій сміються заметілі,
здіймають, кружають сніги.
в кружлянні тому білі тіні
в лелітках з поглядом нудьги.
але ці тіні...точно знаю! -
то віддзеркалення мене.
в пітьмі бо плентаю, по краю.
допоки все в мені засне.
допоки мапу і про місяць,
забуду навіть про ножа! -
оточать сни, ліси і...лиси
в лісах здіймуть хвостом пожар.
згорить усе в біді одразу -
увесь непотріб і нудьга,
бридке, огидне і відразне,
і лінь, байдужість і снага...
а рано вранці встану з болем
у обважнілій голові
і розгамузою поволі
словесно дякую сові -
вона така ж як я охоча
до вполювання гризунів.
але й до того ще й пророча!
і упокорює мій гнів...
опохмелюся на сніданку,
верну бадьорість і снагу.
і зникне птаха у світанку,
в сліпучо білому снігу.
і нависає важко небо
над ницим побутом життя -
в руїну, дурістю ганебне,
в безвихідь, шляхом в небуття.
...і знову - вішаю на стінку
ту мапу місяця і мрій.
кидаю ніж крізь білі тіні,
крізь заметілі безнадій.
