21.09.2021 15:18
осінь...вересень...сльота...прохолодний, сирий, нікудишній день...стою біля вікна, курю...тютюновий дим видихую у привідчинену кватирку...і раптом крізь скло на підвіконні побачив білого метелика... - о цій порі?!...в таку негоду?...звідки?...здивування моє зникло, коли зрозумів, що метелик не живий - його звіяв з підвіконня легкий осінній холодний вітер...і на душі так стало чомусь жалісно і сумно...
* * *
пізні метелики -
літа відлуння,
пурхання в осені
крилами білими;
слово,
розмова кохання і мрії,
відчай, тривога
і безнадія...
метелики світлі -
дія остання
п"єси від літа.
пізні метелики
малісні хмарами -
в обрій серпанковий
таненням білим.
в далі оманні
плавним злітанням
метелики мерзлі,
метелики білі...
сцена осіння
в суціль у захмаренні!
дія завершена,
дія остання.
в погляді осені
тиха зажуреність
і співчуття,
і безсилля,
розгубленість
від візуального
болю на згубленість...
...ах! перепрошую,
прошу, панове -
скорше завіси!...
завіси
між бутафорій
і холодом дійсним... -
дія завершена,
дія фатальна.
...білі метелики
спогад і марення.
