21.01.2023 12:49
зима нині так не схожа сама на себе...що дивися у вечірній обрій і чуєш звідти подих літа і моря...і дарма оті важкі хмари над степом і лінивий вітер... - все одно, мені у світлій рисці між небом і землею бачиться крізь степ море...
за цим степом гладким
видно море і хвилі,
видно лінію світлу -
сонце сховане там.
день звело за собою,
за край той заступило
і вляглося у хвилях,
в морі світлого сну.
а над лінію - хмари
пишуть в синьому небі
в розмах розчерком дивним
каламбури вітрів.
і від трав, і від квітів -
сумний погляд пустельний,
тихі подихи степу
у ті дотики хмар.
степу гладкість омрійна -
там у шумі прибою
якась стьожка чи стрічка,
чи забутий кісник
у вітрах гомінливих
в зустріч тінню від сонця,
в зустріч морю і хвилям,
небу, хмарам устріч -
тінь спадає рухлива
на ті хвилі у морі
і змією до неба
аж сягає вона.
і серпанком вплелася
в гладкість степу розлого,
в сонні трави і квіти,
в тишу, в зорі, у ніч...
