15.02.2023 14:27
хоча й зараз і лютий, але все одно - чується вже хода весни....
йду зречений у мрії без кобзи і без ліри
стежиною в руїні, що в скаллі і крихка...
змальовується в часі від змори яви марень -
хтось наче під цимбали ужучив гопака,
а там онде вертляві на саксофоні грають,
музики баламутні, оркестри духові.
гроза ураз ударить в тамтами і литаври -
переполох і сполох, і дощ спаде...затим
сніги зими, морози зійдуть і скрапотіють
під натиском цвітіння у сонці на льоту.
і розсвітом безмрійним в серпанку у зневір'ї
в жароту, в спеку літа стежиною ввійду.
в гаю, в тіні вербовій замру я коло ставу -
про що шепоче легіт почути в напівсні.
занурюся у казку, в гармонію оманну,
невчасний в сьогочассі зречуся метушні.
сумної заспівають гріва мов хвилі водні
і квіти літа в сонці всміхнуться враз мені.
а в небесах спокою човнами хмари білі
там з вічності у вічність, пливуть в височині-
їм байдуже-байдужо, що ще зима зимує
за вікнами, над ставом, в гаю і у полях.
але як перший вісник ширяє в сині неба
в сліпучій зливі сонця самотний чорний птах...
