16.05.2022 14:25
весна вже на межі прощання, а так холодно...дме холоднючий вітер... - то як наче прощальна промова весни у ці прокляті дні рашистського вторгнення...і розстрілу, вбивства моєї країни...
в сліпучих блискавках,
громами
гроза у зливах і вітрах
ввірветься в спокій хвилюванням.
увагу раптом приверне,
що дощ -
вуаль у день травневий,
ховає тихий сум весни.
яка крокує крізь руїни
шизофренічної війни
від мокши дикої... -
ординна
ця мокша в пагорбах своїх
серед болот
в лайні,
у злиднях
не мислить вільної землі -
там просто простір їй пустельний,
життя не бачиться там їй.
і взагалі - недопустиме!...
там люди всі - їй вороги!...
............................................
але чомусь нема тривоги.
душа завмерла...і мовчить.
думки як бісики на чотках
на нитці шовковій -
в хаос,
у морі безладу шмигають,
зникають,
губляться і вмить -
по нитці нові виринають
мов з пекла.
довгим язиком
верзуть дурниці,
знов пірнають
в холодний посміх темних вод.
і так безмежно,
нескінченно.
як черги смертоносних куль
вогнем випалюють,
вбивають
і вибухають в розрух злом.
...весна ж -
веселкою крокує
назустріч літу,
в обрій літ.
печаль серпанком на обличчі
і світлі коси на плечах.
в зорю вечірню кроком тихим
ввійде в обійми білі хмар,
розстане...
нашу маєту
залише нам самим.
і Богу.
на Божий
Розмисел
і Суд...
