в тіні заметілі

спогадами гомін...

болем льододломи...

дотик перебіжний

білосніжний ніжний...

раптом погляд літа -

милий і привітний,

усмішкою легкий

від років далеких...

небокрай в тумані

рискою омани...

колом видноколо

ворожбою долі,

де усе знайоме 

та немає дому,

плутані стежини,

час у швидкоплинні.

там зимовий озов

і кохання острів...

в схові водоспаду

відчай і розрада,

закиди і докір.

погляд сіроокий -

спогадом із тіні

в сьогоденній днині

майже не зимовій,

із журбою в змові.

там під снігоспадом

стежка мого саду,

по якій вчорашнє

наче як несправжнє.

мов сніги з уяви,

поволі і мляві.

наче то комахи

зреченні, закланні -

мухи та літайки

у танку світанку

в чарах заметілі

ясносяйно білі,

мрітні і примарні

пурханнями з хмари

хитані,

лелійні,

у похмурість -

мрійні...