а ти вже як і не існуєш...
ти випав з верхнього вікна
розхитаного вітром хмарошкряба...
повісився - хитаєся на люстрі
марионеткою на протягах в пітьмі...
зарізано тебе у п"яній бійці...
втопився ти із каменем на шії...
на смерть розбився в автокатастрофі...
чи отруївся цианідом...
або...або
сліпа якась
раптова куля
знайшла тебе
коли в кущу справляв свою нужду... -
який ганебний фініш!..
напевне як у всіх нікчемних самогубців
за межами численних кладовищ присипаних землею
і забутих...
...приречений давно на майже нерухливість
болячками й обставинами в часі
за кавою вигадуєш собі свою кончину.
єдино що тут стало на заваді -
здоровий глузд.
і ще
боязнь і острах
неспрможність до відчайдушних і сміливих вчинків.
...а взагалі - поглянь
яка страшенна хуртовина!
зима лютує
нашіптує фантазії дурні.
...допив гірку із кухля каву.
ледь човгаєш до крісла
аби заснути в ньому
під хуртовину за вікном.
вдоволений, що встиг звести високу вежу
з якої видно все і вся -
минуле і прийдешнє.
а сьогодення?..що?..
тобі воно і даром не потрібне!
ти випав з нього
як із хмарошкряба.
та й ти вже як і не існуєш наче в часі...
ти поза ним.
у вежі.
