20.10.2021 12:02
порада собі: дивись частіше в небо, але... - не забувай про шлях, який веде тебе під небом...
крокуєш уперед...
і обрій як мета - аж ось він!
зовсім близько -
ступив за нього вмить.
проходиш наче в лаз
в розгубі... -
щось не так!
тут лише тління, пил,
пустеля, самота,
зневіра, тихий смуток,
тут спогадами час...старезність,
пустота
і розпач,
і безвихідь.
цей обрій - небу край...
розкришується шлях
крихким сувоєм трухлим -
в хаосі руйнувань
він інеєм спадає
з відлуннями стогнань
і озовами болю,
скрипіннями у крах,
в безмовну безнадію.
і на останній крок -
ні часу, ані сили -
завершення тут шлях.
...а там, удалині
весела сяє мрія!
тут щось не те...не так!
крокуєш уперед,
де обрій як мета
з оманних перетворень,
блукань і потрясінь.
у хащах запитань
зупинися в задумі -
зробити крок чи ні
в цю темряву,
в цю прірву?...
яку переступи -
ввійдеш у мрію!
...та сумніви гризуть.
і топчеся на місці... -
адже ж останній крок...
і дивися у небо, чекаючи порад,
на диво, провидіння... -
але воно мовчить.
як завжди - безсловесне
в осінню сутінь цю...
