у кригу вмерзле місто.
там сяяння зірок і розсвітів цвітіння
відсутнє за відсутністю небес.
є лише купол непрозорий,
білястобілий лід -
він пагорбком у Всесвіт.
під купоодом таким
мурохолюди в холод
замлілі і укляклі, ледь живі
лиш човганням означені у русі
захованим у сніг брудним смердючим містом...
....і там вчорашній день господарем сьогодні,
в якому майбуття подібне в кожну мить
із днем позавчорашнім.
і битими шляхи -
в глухих кутах мов змії
у безлічі сплетінь у сивому тумані на безвіхідь.
і там,
у тих кутах -
безликі і заблукані людці
у запалу, завзятті, торканням до кутів
в мороз, крізь заметілі
в шуканнях таловин і тріщин в брилі льоду -
із диханням крізь них видихують отруту...
усі й усе в безглуздий рух, в сніги
немов у темні чари
в зимовій круговерті повернуті назад -
вкарбовані назавжди в сьогодення,
яке вчорашній день.
холодне майбуття із днем позавчорашнім
подібне...схоже там
із днем несхитних криг
у місті люду в льоді.
