у безвиході вихід є...
це коли сидиш поряд з убивцями й зрадниками
і московитськими найманцями-окупантами
і сміливою думкою граєшся у героїчний патріотизм -
що усі вони не що інше як покидьки скоти і загарбники
і дивишся в очі їм злом у зненависті
у їхні брехливі очі кидаєш подумки
- аби ж то ви всі подохли! -
і чарку горілки випиваєш до дна
...але то все у нетрях темних лабіринту спаплюженої душі...
виходиш із бару-кафе злегка захмілілий
витискуєш змучено посміх у світ проклинаючи всіх і все
і себе безвольнослабкого й ганебного
плентаєш вулицями тюрми
до своєї тюремної хати-склепу
в собі ховаєш себе герметично
у самоїдстві над собою малюєш небо метеликом у сонці літа
в безодні темній виростиш подумки липу
гілля якої простромлюють стіни скніння
у кроні її виспівують птахи раю
і сльози згорьованої душі
сором"язливо знімаєш з лиць тремтячими пальцями
й усміхнешся услід пурханню під чорною стелею метеликом
небу в полоні
що крильцями б"ється в безвихідь...
