крокувати сліпим до світла
по колючих дротах в літо.
по дорозі битій - каміння.
і у небо - руїн тління.
і збігають дими небозводом
у ранкові червоні води,
розхвильоване де кохання
у чеканні на день останній.
потойбіччя - хмарами сходом.
і до часу трощаться сходи,
по яким крізь туман перетворень
звіри, люди, птахи, потвори.
там зривають і топчуть квіти
із обличчями сірими діти.
над усім тим - тавро швидкоплиння.
коло чорне повільно плине -
по краплині спадає сіллю
в спрагу волі в неволі вільних.
бо у мрії відрізано крила!
...оком хижим над небосхилом
сонце сходить в цю дику днину,
де невинні, дурні і винні
тягнуть руки сліпі до світла
крізь колючи дроти в літо.
