09.12.2020 14:57
світанкові терези
що мовити мені
ти можеш на останок?..
допоки я ще тут,
на терезах буття.
і поки ще мій час
стрічає цей світанок,
де лотосом цвіте
манливе майбуття.
і доля цуценям
допитливе і сміле
мфж квітів у степах
попереду біжить -
сполохує мурах,
метеликів і бджілок.
і сині небеса
освячують мій шлях.
де змори ще нема,
розчарувань і болю.
і де крилатий кінь
п"є воду з джерела
натхнення і кохань.
і вітер - пісня волі!
і відгуком радінь
у хвилях ковила.
і жайворовий спів
між обріями лине,
кульбабових зонтів
веселий переліт.
де баби кам"яні
тримають небо синє
нсхитні, мовчазні
у крихкості століть.
...щось мовиш ти мені.
розхитуєш неспокій!
немов би другий я
у озовах завис.
і з посміхом кривим
рахуєш тихі кроки
і сходами ведеш,
спускаєся униз -
у темінь,холод зим,
в густі тумани сиві,
в нікуди, у ніщо,
у безмір, в небуття -
там чути лише сміх
і крики зла у зливі,
яка зливає бруд,
іржу в моє буття.
і загадкою ти
зачинений в мовчанні
у обрисах руїн
розхитаних світів -
у розсвіт наче тінь
спадаєш на заклання...
і сипле прахом час
з розбитих терезів.
