19.07.2023 11:40
"вернувся додому у важкій розраді..." (Леся Українка)
.jpg)
1.
птахи розплескали калюжу,
топтали, творили болото
коли між собою сварились
за місце у тіні
напівзруйнованої огорожі,
за якою руїна будівлі
(хатини, може?...).
за руїною - сад
розстріляний і згорілий,
широкий,
просторий.
а поза садом -
річка печалі вела свої води
степом горя, біди і зради.
...берега протилежного
намагались дістатися москалі-орки -
одного за одним їх підбирала ріка,
ховала в глибинах водних.
сонце іноді визирало -
сміялось з ординної дурі.
зграя сварливих граків
раптом злетіла від огорожі у степ
з криками та верещанням.
в паніці з того прильоту пташиного
орки розбіглися урізнобіч
у пошуку порятунку,
розбіглись бридкими, смердючими тварями.
місцеві мешканці - за вітчизну! -
влучними пострілами влучали
в тих недоумків оскаженілих від переляку.
(раптова гроза реготала
до зливи з небесного ока!
і блискавками добивала
твар недобиту ординну...).
...і все то було
весело і не дуже
бачити і споглядати
як гине, падає мертво живе
і як обгризають звіри
трупи забитого нелюду, що
у заздрості,
в люті,
в зненависті
так і не зміг подолати
тиху річку печалі
степу горя, біди і зради...
2.
з міцно стиснених вуст
ані вимовлень, ні промови.
предмети вбивств вибухові
ловить долоня долі,
сміється в обличчя смерті.
Фортуна у святі, оваціях
переможно махає
стягцями значень
визволення і свободи.
вітер танцює степом!
сонце зливає світло
ніжності.
свіжістю омивань
млость і ласкавість
дарує радісна злива -
миттєва, раптова, бурхлива,
шумна гроза
за обрій переступила
і щезла безмежно весела...
...от як би ж то зникли разом
з відлунням грози у природі
підступництво і злодійство
в суспільстві,
в природі людській...
...заплющені очі втомні,
наповнені баченим болем...
3.
на тонкій линві небокрай
спадає хитано до ніг -
петлею, зашморгом на край
як доля, вирок темно ліг.
блідий та сірий сонця схід
у водах ночі на кітві
сліпий у день обірве зліт
у зморі подихом в листві.
від сну пробуджені -
з пітьми
злітають,
сваряться птахи,
об хмари хлопають крильми
і стрімко падають лихі
у край руїни та пустот,
олжі та зради,
та ганьби
і перекручених чеснот
в краю жертовної доби...
і вітер мовив у цю ніч,
з дощем у листі лепетав,
у сяйві натовпом облич
у хмарах морок малював.
...на запітнілому вікні
кривими стежками краплин
ліхтарні відблиски рясні
вели, манили на загин.
мов ієрогліфом на склі
добу прикуто до заклять.
...і на її блідому тлі
дощі у листі гомонять.
