08.04.2021 12:48
ретро...
ми пили вино з кришталевих струнких бокалів.
між нами кохання сходило сходженням сонця
з-за обрію біло рожевих абстракцій
і різноцвітом веселим в степу, у гаях і на березі річки,
яка
дзвінким джерельцем спадала до озера лісу... -
там легіт у листі хитаннями тихими віт
привітно ласкавий у день сьогодення нового.
...а кохання між нами - граалем латаття
розквітлого пишно у світ сновидінь, фантазій,
уявлень і явлень краси наяву...
перед очі, навпроти - жадане і карооке,
з усмішкою в погляді і усолод між нами...переді мною.
кохання! як прірва століть...як загадка сфінкса,
самотність на острові Того Що Дивиться В Небо -
камінний від згарищ знов стає полум"ям лави вулкану;
як велетня птаха злітання сміливе від Наски пустелі
у Всесвіт - шукає вітчизну він там між світами... -
безмежність йому у супровід вічного пошуку.
...раптом - блискавками небеса! розірвані в зорі.
у спалахах рваного неба метелик чарівний і чарівнИй
зрушує крізь хаотичні поривисті рухи вітрів,
барвистою квіткою
легко, пушинкою впав коханню на світле плече,
оголене що бурхливими хвилями моря у штормі
громопадінням прибою...
торкнутись плеча обережно навіть не смію -
бо ж колами вод розійдеться в часі ця мить в сьогочасі,
у мареві втоне, розстане видінням образів дійсність.
...ми пили вино з кришталевих крихких бокалів.
розмовляли про суєтне і не суттєве, пусте, про ніщо.
- ...я кохаю тебе! - несподівано мовив.
- ...і я тебе теж... - болем солодким припали до серця слова
скріплені довгим цілунком кохання.
P. S.
як давно то було!...старію...бачу нині найгірше в бутті.
найкраще, найліпше - спогадом цим і подібним лише.
в задумі дивлюся крізь грати у небо,
з якого сіється дощ в окуповане місто людей -
вони вдягнуті в чорне, в незграбному гуморі
топлять, приховують розчарування і злість...
і чекають...чекають примарне покращення,
зійде яке їм...обіцяне ж бо...
