буденщина захована за грати
мізки стискає штаба, із дерева що зігнута в обруч
скляною грудкою у грудях серце стучить й кидається об ребра
немов розбитись хоче у друзки
свободу кличуть очі і слово на замку, на засові думки
душа трепече квіточкою маку в обіймах вітру від зими
...спадає сніг
звалився крізь полуду небесного зимового шатра
роскис і кумкає іржавий у болоті під ногами
місю його
іду по сигарети байдужий, посторонній, гаріль, дрібнота поза часом
у магазині краєм вуха почув утаємничене і злякане
нізвідки й звідусюди шепотіння
- ...та ні ж! померло сорок з голоду
повісився один...
вертаюся до хати
в якій лише дротяний тремпель для ватника мого
і вішалка для мого ж картуза -
пуста, холодна, темна шафа - НІ! - труна, не хата
...сиджу на кволому хибкому табуреті
курю смердючу "приму" й пускаю дим крізь грати
і крізь дурисвітні вузли полатаної клуні сьогодення -
то ж, сорок вмерло з голоду?..один повісився?..лише?!.
напевно й там він схоче закурити
піду хоч "приму" цю віддам йому в дарунок
...і захиталось тіло на шнуру у вічність
немов на стінці маятник старого дзигаря.
