гримить і гуркоче
місто мешканців гумористих...
поряд істерики їхнього сміху
з кручі стрибаєш натовпу на потіху.
юрмище те
з гумором б"ється лобом об стінку,
гундосить в посміху
молитву до неба захмареного.
чи у чисте кидає вітаннями спічі
і з ночі зорям засвічує свічі -
шукає виряченими очима
серед цирків місяця лисого і сумного
селеніту оголену, білолицю -
шукає настирно, ретельно
серед попелу, пилу,
під каміннями,
в тінях пагорбів і у спекоті
і... - регоче...регоче...регоче!..
бо не знаходе натовп цей гумористий
діви оголеної
із довгим волоссям
платиновим чи сивим,
мрією мріяну мрійно,
загадкову і фантастичну...
...а ти стрибаєш собі з тої кручі,
що над світами всіма височіє!
забутий, ти - вільний! нічийний...
у волі кохати, ненавидіти і радіти -
рівновіддалений від життя
і від істерики натовпу гумористого,
від мешканців, в реготі що
чи зі сміхом
"дне в одне пальцями тичуть
наче клоуни цирку...
на тирсу арени якого
падаєш з кручі
що над світами всіма височіє.
