браму недбало відчинену навстіж
й двері відчинені не зачинив -
так запросив ти зоряний простір,
час у безмежності в гості зманив
до хати в руїні, в якій нема даху -
посеред неї дві лави і стіл.
і на одинці із зорями в часі
ліри торкнувся серед сузірь -
мелодії слави і свята проллються
у безум кохання, чвари і лють.
але у болях спогад тьмяніє,
губиться в луностях відчаю мить.
і тисне на мізки отрутна сучасність,
зненависть і зрада, цинізм сьогодень.
і хата охайна, розбита і вбита,
обпалені стіни в жертовній крові...
що ж, ти хотів і ти повернувся,
поріг перейшов у роздумі журби -
адже ти скучив дуже за домом!
як добре, вважав ти,
ввійти у свій дім...
