ніколи б не повірив, що так зрадію!..цьому моєму сайту - я його загубив...і тут раптом він знайшовся...зрадів як дитина...колись мабуть складу оду про загублений сайт...але зараз в мене сумні часи, темні, окупаційні...від часу, як почав працювати із цією сторінкою, нічого не змінилося - як був я у московитській окупації, так понині там і знаходжусь...і віршики пишуться відповідні...сумно...звичайно, сумно...
пригадався мені вірш Шона Маклеха...і під вріженням склалися рядочки...
за філіжанкою кави...
місто, яке блимає очима ліхтарними
у пітьму вічного вчора...
(Шон Маклех "Довершено: Місто ліхтарів")
...і відчинилася враз
із громитанням
брама камінна
важка
до ніг тобі розгорнулися сходи
прозоро скляні -
по ним ти пішов
лунав кожен крок
у відлуннях стократно
допоки дістався
малого човна під білим вітрилом
у ньому здолав океани!
...на берег зійшов
перед стіни високі фортеці
на стінах вітали тебе
люди бурхливими оплесками і піснями!
і залпи гармат золотавих гриміли з бійниць
у славу твого прибуття
уквітчані були вони дивовижними квітами
і фанфаристи щодуху
дмухали в срібні фанфари... -
веселилися всі!
кружляли у танцях
в радінні
у святі на честь твого прибуття
твого явлення тут
під стінами міста
...а як щойно ввійшов -
все завмерло
усі позникали ураз
- ...запали ліхтарі! - порадив тобі
на плечі твоїм стоячи Ельф
і крилами залопотів
полетів перед тебе
повів лабіринтами вулиць
ти запалював там ліхтарі
наче зорі в галактиці світу
аж поки не вийшов за браму
в яку увійшов
озирнувся, а там... - лиш туман
усміхнувся з плеча твого Ельф
- щиро вдячний, чужинцю, тобі!
ти сховав моє місто у свято і світло...
але, вибач, тепер прощавай.
віднині це наше свято і світло...-
мовив і зник
мов ілюзія
вигадка
мить
яку не можливо згадати
вловити
відчути
знайти не можливо!
ти йшов у роздумі
і глянув у пройдений шлях
озирнувся і... - впав
спотикнувся об риску
межу небокраю
ти випав в пустелю убогості
дійсності власного міста
- ...хто запалить тут ліхтарі?!. -
з відчайдушності
з розпачу ти запитав
звернувся до себе самого
і блискавка раптом
простір прошила перед тобою
з темряви в темряву темну
...отямився ти.
сонце дивилося в очі.
іронічно всміхнувся яскравому сонцю.
уявне згадав
отой день в тому дивному місті
він запав тобі в душу
як найсвятковіший
найцікавіший із днів
усіх у твоєму бутті...
...і допив філіжанку
захололої кави на ранні.
