...і розсипається твій світ.
твій час зникає.
роки билинками злітають в різнобіч.
життєвий шлях твій тане...
стоїш над прірвою, в якій
твої стихії прагнень і натхнень
нещадно знищують "дна одну... -
у просторі спливають в небутті
вони серпанком -
вже ніякі! -
в нікуди,
у ніщо.
і ти забутий всім...тобаю все забуте.
втрачається мета -
вона повік віднині вже незбутня!
втрачають сенс бажання і чуття,
думки і рух, і мрії.
події всі - абсурд.
і ти - нікчемність, пустота,
непотріб,
зайвість -
як майво перед очі всюди всім...
хитаннями в марноті
над прірвою зникаєш -
наче хтось
невидимий
могутній!
тебе стирає
з реальності в умовну ірреальність.
і поступово знівельований щезаєш.
і ти уже ніхто,
ніщо... -
тебе немає вже! й ніколи не було...
і світ розсипався на прах.
твій час зникає...
