22.10.2021 13:33
нині прогулянки на природі дещо ризиковані - озброєних москалей-путиноїдів забагато...але так, іздалля та ще й при фантазії - можна себе уявити гуляючим на березі осінньої річки...уявив себе таким гуляючим...в задумі...
час річковий... - рухливий час,
бурхливий, тихий, каламутний.
а то - прозорий мов кришталь,
похмуро сірий у негоду.
холодний, теплий і дзвінкий.
байдужим лише не буває...
хоча...
хоча... - ці камінці,
пісок і водорість з намулом,
рибини з рибками пролазливі, верткі... -
чи то не є німа байдужість
заради аби вижити, щоб жить,
подовжитись надалі в часі
розмноженням
чи осадом у водах пісковим?...
між самих сильних виживе сильніший -
так заповідано світам...
а хитрий і злодійкуватий
хижак брехливий і слабкий,
а - головне! - життю шкідливий і отруйний?...
до чого він?!...
в усіх часах присутність свою мітить... -
невже щоб тільки був сей рух
завжди, в усьому і усюди?...
рухливість - світу суть?...
і цей річковий час -
також харчується рухливістю живого?...
то час, виходить...що?... - хижак?!!!...
відсутня його сутність?...
обличчям він - омана, зміна змін,
мінливий як погода у природі?
і води ці шумливі річкові
тому похмуро сірі у негоду?
чи то - синизно сині від небес
в оправі часу озиром краси
і швидкоплинністю вражають?...
о! так...німа байдужість - час.
рухливість не байдужа -
вона красується, вмирає, голосить
і безупинна суєтно, відроджується швидко.
вона як річка - вічна течія
кохання, мрій і віри, і надій...
...але - ось вітер з обрію туман
здійняв вітрилом білим.
і дощ задріботів.
і мерзло вмить,
і холодно так стало!
на серці сум і щем... -
то хвиля річкова
глибоким подихом в самотність,
де завмирає час
і рух там поворотний... -
от тільки вже рухливості нема,
рухливість там відсутня...
від річки йду,
осінньою стежиною крокую.
карбую незавершені думки
у пам"яті...пізніше занотую
за кавою вечірньою...можливо.
так?...чи ні?... - не впевнений...не знаю.
...у посміху затоплюю думки,
мов камінці в річковий час складаю.
