30.03.2021 14:52
муза весни...
ти помилилась...заблукала мабуть.
завітала сюди, у гості до мене старого.
в халупу нудьги і мовчань.
весною усміхненою увійшла,
піснями чарівних птахів.
і мовиш про щось шепотінням легким,
ледь відчутним шелестом
легота в листі тополь і верби.
я спішно нотую тебе.
заношу в простір білий паперу слова.
зачитую вголос.
і ти виправляєш похибки і помилки.
ми пишемо разом,
малюємо радість і велич краси...
а потім зманила у степ.
водила в ранкову зорю.
підіймала мене до зірок
на крилах захоплень і мрій.
і знов - крізь вечірню зорю
по травам і квітам казкового степу
повертала у дім мене...в мій і не мій -
на бароковий схожий палац
в різнобарвному сяянні був він,
на ляльковий дарунок чарівника.
озирнувся - ти крокувала від мене
у обрії веселкОві...нам більше, напевне,
ніколи вже не зустрітись отак,
у любові...
щось саркастичне, цинічно пахабне промимрив...
...умить зникає палац мій! і я... -
у холодній халупі нудьги і мовчань.
і відраховую кроки.
...на шиї - ліхтар.
хитається він проміннями в сивий туман,
у морок буденності побутування.
сходжу наче сходами вниз,
у марноту марнот, у безодню, у прірву,
вгрузаюся в чорну діру...
о, музо! я бачу тебе там -
як стрімко біжиш ти по зорям і поміж зірок!
легка і велична у Всесвіті творень,
руйнацій, відроджень і...безголосого болю
у непроглядній пітьмі.
...і був тобі шлях - уквітчаний промінь веселки.
