27.08.2021 12:11
віршик давній, але чомусь саме зараз пригадався...
ти повівся на замануху.
тебе здурено.
то ж тепер
будь слухняним
(тебе упіймано!),
будь покірним,
ручним,
прирученим,
дивним птахом...
сам по собі.
і у штучному
у тропічному
у вольєрі гуляй поважно,
проходжайся ходою неспішною.
інфантильно бери свій корм
із долоні гидко огидної...
ненароком дзьобни долонь!
відвернись!...
приховай свій відчай.
вздовж вольєру від нього йди.
не звертай, що сміються люди -
бо він клоун,
а ти -
марабу!
ти гуляєш,
згадати мусиш
того,
другого,
що помер...як же звали його?...
свобода?...може, славою?...чи війна?...
не згадати тепер - печалі
обступили душу твою.
у роздумах важких, у думах
біля сітки завмреш вольєрної.
посміхнеся на вбите сонце,
в помаранчову хмарну зорю -
вона саваном майоріла,
розгорталася жахно в ніч...
відведеш свій погляд знехотя.
лиходійний,
злорадний,
злий
йдеш від сітки,
крокуєш неспішно,
звично візьмеш з долоні свій корм... -
о! з долоні тої гидотної,
яку з відчаю так дзюбанув,
що аж з рани рваної досі
гелеподібною падає кров...
але байдуже!
і начхати!...
перейматись нема чого.
із хоробрістю з лиходійства
викроковуєш твердо кроки,
витолочуєш з задоволенням
цей триклятий,
цей клятий день!
і трамбуєш лапами в землю
всі секунди,
миттєвості всі
від неволі злої засліплений,
уполонений на загин...
а услід веселі сміються
глядачі з того боку вольєру,
тичуть пальцями у захопленні.
і у щирості від щедрот
рибу кидають безтурботні,
кусні хліба
і мертвих жаб...
- ...пустуни!
пустунчики,
дурні,
гулиї гультяї!...
що вони знають про тебе?!...
про бажання і думи твої... -
промайне тобі з відчаю думка.
глянеш в натовп скоса у злі
і... - засинаєш...
чуєш,
слухаєш
луни плачу з недолі
в тебе вкраденої
землі...
