06.02.2023 14:27
гарним, тихим зимовим днем завжди в уяві "мерехтять" якісь стихії...
одразу всі перетворились дні
в пусте ніщо, в скорючене металля...
розбився час, розсипались деталі -
дзигар зірвався з цвяха на стіні.
мете метіль в тумані небуття,
жене сніги в безобріях пустелі -
прийдешнє гине, вбите в сьогоденні
і спогадам немає вороття.
...яка різниця що й коли було!
і байдуже - учора чи сьогодні.
у цій бурхливій сніговій негоді
тебе нема, є лиш тмосиве тло.
заблуканий в нестерпній білій млі,
строщив життя мов зледенілу книгу.
у безчассі, захований у кригу
зісковзуєш в байдужості у тлін.
і до зіниць, до вуст твоїх рясні
снігисніжинки вмерзлися ажурні
як завірюхи вибухова гура
дзигар зірвала...той...що на стіні...
секунди зникли. і спинилась мить
сміливим кроком зникнення у часі.
...а віхола в полоні, у напасті
по склу шкребеться тихо й скавучить.
