13.12.2020 15:17
із затишку оаз...
ти зводиш замки піскові.
бурхливий вітер їх руйнує.
і ланцюжок барханів тут,
в пустелі лун здійметься хибний.
хвилясті лінії піску
від краю неба і до краю -
чернетки нотні.
поміж них,
тих ліній плавних і сипучих,
численні числа і слова
з великих літер алфавіту -
їх нерозбірлива рука
веде в безмежність, в темінь, прірву,
в марнотну марність, в забуття.
то ти ведеш туди їх з примхи
в розгубі, в мареннях своїх.
...лозину кинеш врешті.
втомний
підеш в нікуди,
навмання.
напівсліпі заплющиш очі,
коли на пагорбі хибкий,
в хитлявий
обрій невиразний
промовиш слово у роки.
воно впаде тобі під ноги,
розтане, звіється в пісках.
розплющиш очі в спеку неба.
побачиш танці хижих зграй,
орлиний крик почуєш,
озов
охриплий грифів,
левів рев
далекий,
зору недосяжний.
учув той звір -
життєвий шлях
чийсь обривається в пустелі.
коли у мрії, в міражах
ввійшов в облудний,
світ омани
крізь мирний
затишок
оаз...
