08.02.2023 14:37
"шановний ідіоте, ти у цьому світі один"... ("Тобі", В'ячеслав Прун).
- ...послухай, чувак, ти останній у світі дурень... -
шепотнула йому його доля.
і одразу відчув він присмак у роті крові -
то удар від життя йому подарунком в щелепу
стрімкий, блискавичний і сильний.
він аж вилетів геть із комфортного затишку будня
в саме-самісіньке дно.
з фінгалом під оком і зламаним носом
загримів усіма своїми кістками об стінку... -
не розсипався, бо
у схові скелет потрощений був -
в шкіряному мішку, що звалося тілом.
тілом, з якого звисав ганчір'ям
смокінг пожмаканий і брудний.
червоний метелик звисав комахою мертвою
з голої шиї на ліве плече...
...виплюнув зуби,
ковтає червоносоленозагуслую юшку.
шукає напомацки сигарети і запальничку
в кишені штанів, що жмакані дрантям
влипають у струпи ступнів.
по слизоті сковзає він у пітьмі,
п'ятами місить багно в намаганні здійнятись на ноги
й не може...о, Боже!... - не розуміє бо як... -
голова відлетіла та й вскоч покотилася
під копита підкованих коней.
потім чавили її
колеса автомобілей
й молотилась вона об шпали залізничних шляхів
під безліччю трун-теплушок-вагонів
старих совітських іще паротягів... -
то вже пізніше вона про все йому прогугнила, коли
вся потрощена геть усуціль
до ніг йому нізвідкіль прикотилась,
коли устромив до хребта свого цей
порожній та битий баняк пучеокий...
...нарешті намацав,
знайшов сигарети в кишені штанів.
запальничкою клацнув, ще двічи.
затягнувся й випустив хмарою дим...
...та розвіявся дим. він побачив -
поруч усміхнена відьма,
сидить депресуха!
сука!!!...
виливає в душу лайно й...
відмитись нема де...нема чим!
тицьнув в тарець їй,
у лярвову пику що сили
так, що спурхнула аж зі стільця у кватирку,
фіранки червоно крильми обпалила.
защебетала радісно в темну пустелю
- ...він п'яний!...він п'яний!...він п'яний!... -
і день зазирнув у вікно.
вмить все почалося спочатку.
- ...чуєш, чувак, ти останній у світі придурок!... -
шепоче йому з-за плеча утомлена доля.
жовтокислотне сонце злилось
на лінолеум чорний підлоги.
павутинням безладно сплелись на шпалерах
рожеворозмазані тіні у дні -
висолопили язика, дратувалось,
здригались реготом у безголоссі,
крутили фігури абстрактні з оголених тіл
позами хамські огидно відвертих...
- ...а-а-а! пішло воно нахер усе!
я не винен! не винен, бля!... -
пробуркотів і нюхнув ацетону.
зиркнув у кут -
там плавала тухлою рибою дримба.
кинув у неї недопал і плюнув.
вийшов у день полювати на круки та гави.
зі свого міномета гатив, руйнував
села, оселі, весь степ,
розсіював чергами смерть.
- ...ось і день розпочався... -
тихо промовив до себе собі.
- ...та й стане правильним день... -
почулось йому у відлуннях нізвідки.
побачив здивований -
з неба спадали мертві птахи.
- ...то глюки, напевне...або я вже точно подох... -
подумав він
з останнім
видихом
подиху...
