03.11.2021 11:51
православна церква, з зрозумілих причин, не визнає гелловін... - вона православна...але я заскорузлий "атеїст" (не з ідейних поглядів, а так був вихований у совітчині) і тому іноді полюбляю зазирнути своїми надумками у, так би мовити, пекельний світ...звичайно, так... - заради розваги, потіхи для...пофантазувати аби на вільні теми і на теми, які частенько чіпляють за живе...до речі, другі з перерахованих тем набагато болючіші аніж перші... - бо перші вільні, ні про що...отже, тривірш навмисне висвітлюю тут з запізненням, вже опісля дня гелловіну... - лише і тільки з поваги до православ'я...
1. кадук
весь огорнутий в плюс
біс гримасочки творить,
тонкий смикає вус
і розгортує воргу.
землю костуром б'є -
розколов її навпіл!
і на костурі п'є,
сидячи мов на лаві:
ноги звісив в пітьму,
головою в безодню
і термосить суму,
сміючись у безсонні.
і термосить суму,
через шию що звисла,
ронить сліз каламуть
в реготанні зі свистом.
і кидається вниз
не зірками - камінням! -
в ним же створений із,
світ будуючи тлінний.
духом дув у дуду,
танцював з вихилясом.
ту тулив до ладу
какофонію пляском.
те тулив до ладу,
що не входило в розум.
кинув пляшку пусту,
ремигнувся у простір.
розлетілося скло -
де багатсько, де мало -
там, де падало, зло
миттю клом уростало.
розсварились світи!
остюки стали люди.
той тепер та не тий -
розбрат, війни усюди.
той тепер та не тий!
скрізь палають підпали.
тільки вихором штип
на спустошену пам'ять.
і не стало світань,
світ людей став нечійним.
поміж люди постав,
котрий мовить очима.
котрий кидає куб -
там не вгадана міта
і роковано згуб
і людині, і світу...
і кружляють сичі
над майданом, де гоци
під бряжчання грачів,
що в нірвані на коці.
_____кадук - біс, диявол, дідько
2. мамаї в переберіях...
оклією
озія
між зір
мара
розколола місяць
помахом пера
і завис у Всесвіт
окрик у світи
відчаєм безвиході,
сумом самоти...
...впали в натовп раптом
з місяця свічі блазні, біси й дикі
з лісу лохмачі -
брязкотіли брязкольцями в ковпаку
і лелітки розсипали на скаку.
бо двоногі,
бо пруткії іржунці
були коники в них,
срібні повідці.
копитцями по бруківці стук і цок,
фраків фалди не лишали слідочок.
а на вудлищі висіла голова -
замість чуба не солома, а трава.
дратували коней чубом хохмачі.
та й зчиняли серед люду метушню!
кидьком кидалися в оники вогню.
у гармидері під оплески та спів
витягали виті стрічки з рукавів.
підстеляли перехожим язики,
на які кидали гойно мідяки.
той оманливоманливий мідний гріш
шепотів шипінням змія
- ...швидше їж...
з пугачів злітали стрілом конфеті -
цяцьковані стали миттю всі путі,
по яких стрибали високо м'ячі -
коцом копали їх блазні циркачі.
вцілять в натовп у бешкеті сміхуни
і регочуть... - руки, ноги догори!
вуханцями в сміху б'ються об хідник,
в оці з реготу сльозився карий цвіт
і висморкувався з носу новий хіт.
у веселощах злітав з їх вуст акант,
з піни тисячі розкручених гірлянд.
ті гірлянди впали в шумний маскарад,
розузорили збіговище мов сад...
як на гайді грали,
били в барабан -
сполошились круки, сови і гавран!
прихилився тихий протяг до свічі -
тінню впала темінь темна до печі.
невгамовні, непосиди сміхачі,
маскарадний галас,
натовп,
файний фест... -
лицедійний
і бурхливий цей бурлеск
зупинився (напівтанець, напівсміх)
пишно в барвах у яскравих на потіх.
залишився лишень тихий Довгомуд -
через степ
від лісу
в хату
кинув
нуд.
3. фантасмагорія
...пусто у степу тим.
тихо навкруги.
вдих і видих ночі
криками нудьги.
чиїсь очі раптом
сяючі і злі
з темряви злетіли,
вклеїлись у склі... -
без обличчя чорні
вищипи на тлі.
збігли вмить ті очі
фарбою по склу -
позвивались зміями,
посплітались в клуб.
по долівці темні
наче долі карб
між клубів зміїних
там колода карт,
нетлями що спурхують
і в колоду знов
з шорохами склалися
ликами на схов.
...але наче дригвою
зникло все і дзвони
вдарили на сполох
в явну яв, не сонну -
там літали кульки.
кульки надувні
різнокольорові,
райдужні, ясні.
в серцевині кульок
плавали слова
у жалобі слізні,
тихі і як гвалт,
з лиха істеричні,
в роздумах сумні
і розумні...більше
все ж таки дурні.
пекла темна сила
в чехарді у грі
кульки ті ловила
та й кидала в гній
під виття й веселі
з танцями пісні...
дідько зводив сцени
помахом руки -
там червоні бились
в тінях павуки.
рев злітав тваринний
пристрасний з трибун,
з гуком тупотіли,
не жаліли бут
коли тінь звільнялась
з павукових пут.
...і аж ген за обрій
йшли дими од ватр -
то в долоні Юди
нечисті театр,
що як наче в блюді
страва у пару,
над якою плямка
товстогубий Хрум.
...і немає сонця,
місяця і зір -
лише в ряд з вогнями
безліч в скелях дір -
туди метеорно
як оте сміття
залітали душі,
долі і буття.
язиком вилизує
світло клятий біс.
світ ковтнув і сплюнув
на галай у плис -
пазурами рве його,
шмаття напинає
на брудного колеса,
що хвостом тримає.
почіпляв дзвіночки
на роки і днини -
лупить, б'є як в бубон
у вшир ободини...
упирів, що поруч
геть жене з очей,
дмухають що в бубон,
зирять з-за плечей.
дмухають щодуху!
та й роздули шар -
зарви поздували,
залишили згар.
і на тій гунадзі
влаштували учт
з шабашем шаленим,
стрибанням в обруч,
що палав в безодню.
пили,
їли.
зак
завертіли чака,
що завис за гак
над ядучим колом
з виском упириць...
аж поки не впали
змореними ниць.
лежбище смердюче
закрути стихій
попелом накрили
та й змели у звій -
лантухом, що хлюпав
замели в всесвіт,
в далії подалі
од бісівських вік -
вікі ті спадали
тяжко, аж до щік.
вії ж довгі - в омрак
тисячами пік.
і стихії стиха
мов до зору лік
все байки складали
до бісівських вік.
і хропів люцифер
наче воду пив.
посміхався хитро,
гави не ловив... -
копитом як вріже
по гунадзі - блись! -
так, що та із дзвоном
покотилась вниз.
так шалено й швидко
вилетіла з тьми -
проломила милю
наче тонкий хмиз!
в хату залетіла,
впала у вікно.
спурхнули метелики
картами ізнов...
...але кинулася блискавка,
грім об мур -
похитнувся місяць
й неба абажур.
