24.08.2021 10:32
з виставки робіт художника Ростислава Катерліна
"Таємні процесії речей"...
у просторі лун
таємничих процесій речей
уривки мелодій неясних,
мовчання і тиша.
в безмежності невагомій - вибухи і розростання
в руїні згальмованих оників димних
в серпанку, в туманах і у огні.
ні руху,
ні гуків,
ні вигуків,
ні гуготань у всесвіті аксіом!
як в пустелі самотності
в не пісковій -
в ній сущого вічність,
у вільних світах що означена тлінню,
ватрою,
спалахом зір
і падінням камінним,
кострищем - якого засмоктує
чорна діра паралельного виміру.
чорна діра... - як могутнє торнадо води!
яке підбирає,
затягує бруд весь міжзоряний
і міжгалактичний.
прозорість наскрізну простору Всесвіта
наче одяг, білизну світлих матерій
нових світів
і тіла тих світів, і сміття, і лайно,
і розрухи всі... - у нікуди, в ніщо,
в невідомість!
назавжди ховає від погляду,
геть від очей безсторонніх...
...але... -
з неутримних процесій речей
знову і знов йде відтворення
всіх відроджень,
народжень і зросту,
і розростань в різмаїтті
рухливих матерій буття -
там особистість людей
і тварини,
птахи,
і світ весь рослинний,
природа... - предметність у просторі лун
таємничих процесій життів.
23.08.2021 14:19
все як завжди...
ані прощення...ні злості.
лише в серці біль і сум.
все як завжди, все так просто
в місті, безум де і глум.
місто - кут глухий і темний,
там пасуть у гурті люд... -
невиразний відти лемент
з невдоволення на лють.
а на стежці полиновій
вітер... - йОго поспитай.
чом промову слізно мовить
у печалю через край?...
чом відлуннями над полем,
в небокрай стежина де
весь він змучено, у болях
хитко в обрії веде?...
...все так звично і так просто!
стежка - риска, наче звій.
зліва, справа - темний простір
і пустеля безнадій.
P.S.
з віршем що робить?...не знаю.
папірець в задумі мну,
в п"ястуку його стискаю
і в корзину... - швиргонув!
але враз прийшов до тями,
як почув падіння стук.
папірця дістав із ями,
смітника зім"ятих дум.
13.08.2021 14:06
скрипаль літа...
так грав скрипаль
натхненно, віртуозно!
здіймав в душі
стихії почуттів...
в бурхливому коханні,
в тихій млості
печалився
і плакав,
і радів.
то джерельцем
дзвеніли ніжно звуки,
переплітались
квітами степів.
то в горах
многозвучні перегуки... -
чи може то з небес
відлунням линув спів!
і раптом -
птахом спійманим у клітці,
мелодії трагічний уверед
звучав так гірко,
високо так в скрипці!
неначе в серці,
болю посеред...
так грав скрипаль
зворушливо, бентежно!
думки будив
тривожні
у мені... -
а я зрікеався їх,
необережний!
...заплющив очі -
слухав в далині
пташиний спів
і оповідки вітру,
що заблукав
між косами верби.
чув плескіт річки
теплим днем у літі,
як сонце з хмарки
дивиться в степи...
і раптом в мій,
у тихий ирій мрії
ця музика ввірвалась... -
грав скрипаль!
вертав у день
немов від безнадії
гукав в кохання,
в радість
...і печаль.
____уверЕд - натуга, надсада, надрив
13.08.2021 13:25
спогади...але вже про інше
в бентежній тиші -
спогади пред очі.
мов книжні сторінки
мов книжні сторінки
розгорнуті у попіл в попелищі,
один за одним спогад...в небуття.
той сірий попіл невагомо
на крилах темних враз
подовжений у світ ілюзій,
фантазій і омани... - там всі шляхи
у заростях тернових.
і лабіринти хитрі там в безвихідь,
в кут глухий,
у загадку і страшну таємницю.
там з вишкіром,
з хихиканням рипливим
з гидот гидота -
зрада! аж зашкарубла вся у злі
сестра терору, вбивств і воєн -
середній палець від її руки
у світ
обіцянкою миру в сьогоденні.
...і з дня на день
в тих спогадах миттєвистю минає мить
просвітлення туманне
від заходу на схід,
зі сходу в захід -
одна за одною клонована безглуздість.
і зорепадом спалених зірок -
надія, мрії, віра,
безмовний сум,
сплюндроване кохання,
безглуздість з розпачу,
у відчаю фатальність всіх учинків...
в уламках часу спогадів отих
мигтіння тіней і облич
знайомих і чужих,
і взагалі незнаних,
милих,
осоружних,
з ворожим вереском погроз,
пітьма і холод...
......холод......
усе життя в тих спогадах подій -
яскрава мить згасання
подихом останнім поміж зір
в безмежності життів
......в бентежній тиші місячної ночі.
20.07.2021 13:27
...у світі цифровому
буття -
відходи,
викиди кипінь
в містеріях хімічних перетворень
матерій білих, чорних, різнокольорових
із різмаїттям форм і обрисів, і контурів...
на темному сувою, на фоні
зір згасаючих і нових,
пробоїн,
чорних дір -
в яких зникає час і простір! -
буття людське
подвижництвом у Всесвіті,
в байдужості холодного безмежжя...
і лиш у світі цифровому -
левітаційний плин людський
по сходам незліченних чисел,
в яких пояснення всього,
всіх загадок і таєн
безодні Всесвіту,
колапсу і відроджень -
РУХЛИВОСТІ, котра
прямує в нерухомість.
...о! світ цифровий...
абстракція буття,
ілюзія,
несправжність і паранормальність,
фантазії з уявлень,
парадокс
гармонії і тиші
між галасливих прагненнях людини
в бажанні досягти величніших висот,
безмежних вдосконалень і пояснень
нікчемності буття у протиріччях... -
в кострищах того світу цифрового
на тло згорає
самотність,
суєта в стовпотворінні,
в якому
законам всім ЗАКОН -
непотрібом...хаосом!
і ноумен провіщений -
в загубі,
в безвісті,
в банальностях, лайні і колотнечі,
в халепі і страху переоцінок... -
в пересудах в розгубі тане там
у тому,
з тим ЗАКОНОМ.
і випаданням в осад
з бурхливого життя
вбудовується в ряд
в будові мертвих чисел
феноменом
у світі
цифровому.
20.07.2021 12:50
...в день опісля бурі
учора була буря.
дерева у саду додолу гнула
і зламане гілля кидала по городу.
і потрощила дах на хаті.
зірвала капелюха з моєї голови! -
він наче птах
безпомічно крутився у повітрі
і в злеті зник...мабудь, упав у річку,
там десь, у гаю...
в городі я прибрав.
дерева у саду (ну, то вже як зумів)
підлікував...а далі все
залежить від землі -
чи сили дасть вона рослинам...
оце сиджу тепер на лаві у спочинку
перед тим, як лізти по драбині
чинити дах і класти черепицю.
сиджу.
курю.
сумую... -
за стільки літ так звик до капелюха!
що ця картата кепка,
яку напнув зрання... -
для мене як зневага,
ганьба, позорище, образа,
поплюження мене,
приниження усього, чим я жив,
покривдження минулого мойого!...
але... - доволі вже про те!
зберається на дощ.
і таки буде злива!
на дах потрібно лізти -
діру накрити треба толем
на захист тимчасовий від небес
в несамовитій зливі...
...ото ж, що тимчасово...
узавтра візьмуся серйозно я до справи,
запізно бо сьогодні надто вже... -
збирається ж на дощ.
20.07.2021 12:25
...у звичаєвості
а тепер байдужо дуже
той долонний оплеск лине.
і хтось харкає в калюжу,
на уламок неба синій.
і стрільне в калюжу, кине
тютюнового бичка.
ще й натужно посміхнеться...
і пошарить біля серця,
у кармані піджачка.
скаже щось і скулить плечі.
увійде у тихій вечір,
у барило...що без дна -
там потужно тихі кроки
віддзеркалює луна.
а в кінці цього тунелю
казн-що!... - в далі імлистій
хтось розгойдує орелю
(чистий, може, чи нечистий),
зорі там чомусь згорають...
дим накреслить завиток -
закорлючки ті зривають
і накидають хусток,
щоб не дуло в шпари світу.
фаєрами сяє вся
там зупинка біля скиту,
зяє де така діра! -
що й нема чим затулити...
...от, такі ось,бач, діла....
20.07.2021 12:17
у Всесвіті ми так собі, дещиця...
у Всесвіті ми так собі, дещиця,
сльоза, билинка, крапка, номінал,
планетка "Я" в модерновій дурниці... -
ми що завгодно! і не ідеал.
та попри все - ми всі кохання діти,
від плоті плоть у таїнстві гріха.
в природі цій нам дихати і жити.
тут рівні всі - і праведник, і хам...
і сенс життя - в житті собою бути.
і вірити - десь є Святий Грааль!
але чомусь перебувають люди
у незмирі, відкинули мораль.
кохання довели вже до абсурду...
...чи той абсурд пробачить Вищий Суд?...
20.07.2021 12:06
у цих святах залишися останнім...
...а в цих святах залишися останнім
на ключ замкнути ятку назавжди -
аби ніхто не зміг упасти в яму
і вкрасти маску, вскочити в пітьму.
впаде хай ключ, утопиться в кишені
яскравих у клітиночку штанців...
в самотність увійдеш як у пустелю,
де міражі танцюючих слонів.
в душі тобі злеліється надія,
що спека ця скінчиться...лине дощ!
і контур суму зрушиш на барханах,
сміливо зрушиш капцями пісок...
сліди умить завіє жовтий вітер,
бархани знов повернуиься у сум...
12.07.2021 14:42
з дитинства...двовірш.
1.
у зоряну ніч...
тепла ніч і сяють зорі.
шелестить у травах вітер...
раптом як у полі коні
заіржуть на пасовищі!
і духмяну конюшину
перемнуть нестримним скоком
та й умчаться в різні боки
коні в полі від луни,
лине що з того іржання...
але всіх...усіх! зберемо
до одного струнконогих
і, щасливі, біля огнища замрем,
замилуємся на іскри,
що злітають вгору бистрі
і згасають наче зорі
поза обрієм у мрії...
тільки впевнений - я знаю! -
те, що обрію немає.
є лише ці коні, поле,
вітер, полум"я...і я.
і - звичайно ж! - бульба також,
що печеться,
що лежить в жаринах жовтих,
в сітці присок золотій...
острів наш повільно суне
крізь простори неозорі...
...дід, цвіркунчик невмирущий,
сторожує Всесвіт мій.
2.
...у ніч дощову.
ніч ця таш.
ні тобі лун.
гля, погля -
он де там клус!
сон йде геть.
хрума ніч кінь.
мжи спад в із.
в хлані бризк... - тінь!
зніт знов ник -
жаху знак, див.
лунь - крик тьми.
лусту вкрив дим.
ріж, не їж
хліба кус в ніч -
світ од ватр
в звіра лик. ич,
як свій мент
татам жде жас -
вбий, вціль в ю,
поки є час.
тут лиш ти
і вогню тріск,
ніч без рун,
темінь, степ, ліс.
кинь ніж в тінь! -
втоне олжа.
кущ - не звір.
гуком ллє мжа -
том та дрож,
шурхіт як рик.
спи собі,
привід бо зник.
...хай вмре ляк,
прийде най сон
аж щоб до
явлення лон.
зак ліг дим,
звіялась пря.
спи со - бі,
скоро зо - ря...
Зображено: 81 - 90 з 178
