12.09.2021 14:17
...чарівної осінньої пори...
...тепло осені таке лагідне
сині-просині далі ладними
трави хиляться в обрій мандрами
степом мріями безтуманними
гай із вІтрами у осяянні
в злоті вітами спів оманою
тихим сполохом річка звивиста
сумом-спомином в серці зливою
води холодом дзвінко лунами
наче сходами до минулого
сходом-заходом день у осені
мрія лагідна в сині-просині...
07.09.2021 13:50
в часі прощання з літом...
ніч.
тиша.
яскравий місяць.
у його сяйві - зіркові іскри
в габі туманній
мов на завіски.
а в тиші
вітер у шепіт в листі... -
мабуть, про осінь...
чи спогад літа?...
спонука суму
останніх квітів?...
в габу туманну,
в барвисті іскри,
крізь стелю ночі
в яскравий місяць -
цвірчкова степом
безмежна пісня.
і хвиля вітру
зітханням поля
у тиші ночі -
до серця болем,
важким зітханням,
відлунням долі.
і гомін,
шерех
і колихання
у травах, в листі -
то мить прощання...
...і знову тиша,
аж до світання.
04.09.2021 13:50
початкова назва віршика - dormiunt in somnis - мені видалася надто вже не українською...адже тут про щось більше, аніж про особисте...
.jpg)
...аріаднову змотуєш нитку,
по життю що вела на вихід -
закидуєш мотанку в клітку,
де палає у попіл лихо!
навмання попрямуєш в сутінь -
у пташиний переспів, в розсвіт,
де сплетені вітром пута
розкидані сітями з хльостом.
там дика ординна гординя
сп"яніла в жертовній крові.
і спогад - хихиканням хтивим
вузлами у темні схрони.
по сітям хитким мов по сходам
ступаєш у марево димне,
з якого світило сходить,
свічею лампади блима.
спіткнеся заплутаний в сітях
(в судомах комаха в путах!)
впадеш знесилений, літній,
в жахливих із корчами рухах.
і втупиш до неба очима
свій погляд у спокій світлий.
повіки повільно зачиниш,
себе відділяєш од світу...
а вітер огорне пилом
у травах загублене тіло.
і вечір розправе крила,
холодною вкриє тінню.
і в темінь як у спасіння
шепочеш молитву власну...
в життя прокинеся тлінне,
в сучасність, у час злощасний... -
там, де захлинулась у пісні
в цю ніч пташина остання,
в захмаренні жовтий місяць
і попіл в садах кохання...
04.09.2021 12:12
в час головного болю мені чомусь дзвенить у вухах...і частенько (з якого дива?...) спадає на думку оте японське "дзен"...поліз у вікіпедію, ознаймився і... подумки посміхнувся - бо вірш написаний був ще до мого ознайомлення із цією - дуже цікавою! - філософією...а я наче знаюся в ній вже давно!......судячи з цього віршика...
дзен?... - гілка квітучої сливи (або кипарис у саду; або: набирати сніг срібним глечиком)...
і сліпма у мріях
зведений в уяву
шляхом поміж полиск
дивних пірамід.
там, де світло, колір
у коловороті;
колообіг кволий
океану хвиль;
запитання Сфінкса
і усмішка Будди,
лотос, хрест і лаври,
місячний ріжок.
там, де випадкова
куля зупинилась
подихом єдиним,
думкою лише;
в небесах завмерла
птаха швидкокрила
і у медитації
каменів сади;
між абстракцій з лілій
зігнутих і рівних
в розчинах і колбах
дихання і дим;
в променях зіркових
звук і слово тоне,
тане у зірках.
і таким невинним
хмаркою біліє,
знаком недосяжним
прагнень і надій
гойданий в орелях
з прОлісових квітів
у наїв і чари
мозаїчний світ.
...рвучкий порух... -
жестом,
думкою і серцем,
всім єством до нього,
линеш до мети.
та брудна реальність
виштовхала з мрії!
...в дощову негоду
каву
теплу
п"ю...
____на зображенні - енсо, знак дзен-буддизму
31.08.2021 13:33
крізь прозорість дзеркала...
крізь прозорість дзеркала
світлотіні мрій,
обрії в осяянні,
ирій у зорі,
пташки, білі лебеді,
тихий водоспад
і веселка, озеро
і... - чарівний сад!
...крізь прозорість дзеркала -
паралельний світ.
там з туману в луностях
клоунів кульбіт,
пісня, танці, музика,
шумний маскарад
і під свист зі сміхами
блазенства парад.
все в тій паралельності
дригом догори!
від хаосу розрухи
з давньої пори -
все до купи звалищем!
світлий рай, пітьма,
зміни до незмінності,
літо і зима...
крізь прозорість дзеркала -
час у шкереберть,
точиться, задкує він
...ігнорує смерть!
і барвисті кульками
пущені з руки
до небес у вольності
вічністю роки.
малинові дзвоники
чути звідтіля,
де у щирій щедрості
тучністю поля,
джерельцем і річкою
креслений поділ,
писані хатини
хуторів і сіл...
...крізь прозорість дзеркала
зазираю я,
на сопілці граючи
в хаті дзигаря -
в паралельній дійсності
сторож і поштар,
дзигармістер ввічливо
причинив
дзигар...
30.08.2021 15:28
боростання в окупації...
рухи твої все колами
по хаті
немов у камері,
у в"язниці нудот і скиглення,
і облуди у войовничості... -
але вважаєш, що рухаєся
шляхом прямим у пошуку
правди, краси та істини,
миру і Бога світові.
не помічаєш
заблуканий,
що на безвихідь замкнений.
колуєш по колу,
кружаєш,
у колі важкому байдужості
закидуєш зашморг линвовий
у будень
у сірий день -
у сірий день -
у побут,
ніким не врахований,
не прорахований... - твій!
там все у руїні,
в злиденності.
а щось якщо не враховано -
оббріхане точно вже
та у лайно занурене,
ну, саме по саме ніщо!
тримаєш кінця того зашморгу,
сидиш таким насторбученим
сивограком... - який проводир
і кличе хриплими криками
зграю свою до вирію,
до злету,
до перемін...
судомно здригнеш рукою,
линву смикнеш,
підвісиш землю із небом у часі
у витягнутій руці.
і від осягнення баченого
кинеш тягар той підвішений
на линві твоїй тонесенькій,
крикнеш у ніч, до місяця!... -
у променях часу бачив бо
каліцтво долі і днин усіх,
нікчемності,
всі глупоти буття твого у марноті,
в марнотт марноті марнотної...
і стане умить важче дихати
і їсти, і пити, і...мислити.
і навіть про щось там мовити... -
слова свого не вимовиш!
мовчки упнеся поглядом
у життя, що вирує за обрієм.
зором пустим без кліпання
глянеш навколо себе,
себе у собі замкнеш
серед пустелі у темряві.
і як ковчег той закУпориш
камеру-хату свою -
нажлуктаєся оковитої
до чортиків аж і до вивірок,
заб"єся у кут і скулися...
з гортані ісковзує слово -
невловне, холодне, мертве
спадає назовні мов видихом
останнім з твого язика.
лише стогін із себе вимучиш!
у напівмороку
пальцями довгими тиснеш
роялеві клавіши биті,
какафонію в безумі граєш... -
бо вона тобі пісня замріяна
вольною птахою в злеті.
пісню цю у петлі своїй
очі замружив, наспівуєш!...
німий, безголосий, осліплений
із посміхом саркастичним
на блідобілих вустах....
____
борОстання - шамотнЯ у бруді
інтроспекція - самоаналіз
контемлатор - споглядач
30.08.2021 14:09
...крізь тютюновий дим...
крізь тютюновий дим - відлунням сміх дівочий
у танцях і піснях під музику гучну.
і нудилися дні, тривалішали ночі
у млості насолод і пестощах без сну.
горіли вщент сади...
і Бог стояв так близько!
з Кадуком чемергес коли ти дзбаном пив...
з того й не зчувся як
дістався тої риски -
спіткнувся, впав, коли
її переступив.
і цебеніла кров з чола у розчерк долі,
спадала що в буття, петляла до петлі.
і віддалявся Бог! як падав вниз поволі
у попелу садів, тримаючись землі,
з питаннями в очах -
туди, в кривавий обрій!
у обрисах руїн
зникає тінню де
буття усе твоє пошарпане,
особне,
далеке від радінь,
зухвале
і пусте...
...здіймеся врешті решт.
ретельно попіл струсиш,
цинічний весь такий!
і з посміхом кривим
неспішно зробиш крок,
в свій розрух мовчки рушиш... -
наосліп йдеш у світ...
із світом власним цим
на фінішній прямій,
де та червона риска,
яку - не втямив ти! - коли переступив...
там ще були сади...
і Бог так був ще близько!
з Кадуком коли ти
сміявся,
їв
і пив...
____
чемергес - самогон сумнівної (а, може, й навпаки) якості
29.08.2021 13:06
з поглядом в осінь...
у час, коли ця путінська війна... -
серед руїн
сиджу сумний на лаві,
у спогадах блукаю
наче в снах...
- ...запрошую Вас, пані, я на каву... -
і на чолі -
вінок Богів із лавру!
чоло схилив
у долю не просту.
заплющив очі.
п"ю не спішно каву...
явились Ви,
самітні у саду.
не літній сад.
вже серпню день останній.
там буде осінь
зимна і сумна.
і, певне, Вас я
більше не згадаю
у час, коли
ця блазнівська війна.
загорне Вас
осінній листопад
і поведе,
утопить Вас в тумані.
у розпачу
хитнеться вітром сад,
обіймуть віти
спогад мій оманний...
...де за столом
сумний сиджу на лаві
серед руїн
у обріях вікна
у час, коли
кривава ця війна -
в ній московит
вдоволений у славі
убивці,
терориста,
брехуна,
загарбника земель,
ізгоя,
хама...
в розбомбленому дворі
вся розламна
скрипить в завісах
брама
в болях
дня...
27.08.2021 12:11
віршик давній, але чомусь саме зараз пригадався...
ти повівся на замануху.
тебе здурено.
то ж тепер
будь слухняним
(тебе упіймано!),
будь покірним,
ручним,
прирученим,
дивним птахом...
сам по собі.
і у штучному
у тропічному
у вольєрі гуляй поважно,
проходжайся ходою неспішною.
інфантильно бери свій корм
із долоні гидко огидної...
ненароком дзьобни долонь!
відвернись!...
приховай свій відчай.
вздовж вольєру від нього йди.
не звертай, що сміються люди -
бо він клоун,
а ти -
марабу!
ти гуляєш,
згадати мусиш
того,
другого,
що помер...як же звали його?...
свобода?...може, славою?...чи війна?...
не згадати тепер - печалі
обступили душу твою.
у роздумах важких, у думах
біля сітки завмреш вольєрної.
посміхнеся на вбите сонце,
в помаранчову хмарну зорю -
вона саваном майоріла,
розгорталася жахно в ніч...
відведеш свій погляд знехотя.
лиходійний,
злорадний,
злий
йдеш від сітки,
крокуєш неспішно,
звично візьмеш з долоні свій корм... -
о! з долоні тої гидотної,
яку з відчаю так дзюбанув,
що аж з рани рваної досі
гелеподібною падає кров...
але байдуже!
і начхати!...
перейматись нема чого.
із хоробрістю з лиходійства
викроковуєш твердо кроки,
витолочуєш з задоволенням
цей триклятий,
цей клятий день!
і трамбуєш лапами в землю
всі секунди,
миттєвості всі
від неволі злої засліплений,
уполонений на загин...
а услід веселі сміються
глядачі з того боку вольєру,
тичуть пальцями у захопленні.
і у щирості від щедрот
рибу кидають безтурботні,
кусні хліба
і мертвих жаб...
- ...пустуни!
пустунчики,
дурні,
гулиї гультяї!...
що вони знають про тебе?!...
про бажання і думи твої... -
промайне тобі з відчаю думка.
глянеш в натовп скоса у злі
і... - засинаєш...
чуєш,
слухаєш
луни плачу з недолі
в тебе вкраденої
землі...
25.08.2021 12:57
...перебрав учора трохи за неньку...але замість похмілля нашкрябав цього віршика...дивно! - але стало краще (мається на увазі моє почуття з гульбища)...парадокс!
а злодій сходами югнув.
ніхто не бачив,
ніц не чув... -
а скільки їх?...не стане чисел.
а не суди...
і не суджу!
сиджу,
за столиком пишу
епоху,
міф
і славу словом.
і олівцем простим в руці
слова,
жбурляю камінці
у світ,
в забруднений світогляд.
можливо там,
у хащах тих
у схов,
на дно злодюга ліг,
зарив, що вкрав
в глибокій ямі.
і визирає з-поміж спин -
чекає миті,
чи хвилин
від пограбованих шаноби.
та й криголамом враз поплив -
лиш кілька баксів
відслинив...
по чим тепер у світі воля?...
а я оце
сиджу,
пишу.
мовчу,
не скнію,
не суджу.
слова у речення
складаю.
і мелодійний лине рок -
сягає він аж до зірок...
в дрімоті слухаю,
кайфую...
Зображено: 71 - 80 з 178
