28.10.2021 14:09
розплатаний день... - розпластаний, розіпнутий, кривавий і ганебний, але вже звичний сплюндрований москалями-вбивцями день...
а ця вулиця -
вхід без виходу...
чи то прірва там?...
чи стіна?...
може море там?...
Всесвіт зморений?...
чи то брама там
льодова?...
і з минулості
обрій подихом,
що є осені
аналой -
у забутості
юрма ворохом
падолистами
в обрій той.
у синизності
білі хмарності.
вітер - поголос листяний.
і у хворості
день розплатаний
в нероухомості мовчазний.
лабіринтами
юлиць-юличок
мов розіпнутий
темний птах
весь обплутаний
день безвиході... -
йому байдуже
сміх
чи страх.
хідником цим,
що без виходу -
листя осені
на вітрах
середмістю
в різнокольорі
чи то парусник,
чи вітряк,
чи вітрила то
густо латані
на отих ото
кораблях,
що на обмелю
хитко хитані
з лопотаннями у стягцях
є незримими,
втаємничені,
тьмяно сяючі
ліхтарі
і привиддям
з німим окриком
із безвиході
угорі
на цій вулиці,
що без виходу
і що прірвою,
і стіна...
...у цікавості
мрія думкою
в скронях дзвонами
мов скляна -
в пошук виходу
із безвиході,
з тої дурості,
з туману,
чи з уявності
фентезійної,
з ліні,
з млявості...
чи зі сну.
25.10.2021 14:45
...похмільне...з гульбища...
гучно злітає корок,
святково вистрибує з пляшки
в піні шипучий винній -
наче салют шампані
під виски дівочи з ляку.
музика.
пісні лунають.
і танці якісь сумбурні,
нервові і метушливі,
які переходять в розбірки,
в якісь "нєпоняткі" з дуру -
і сварка зчиняє бучу!
а ти лише осторонь в жарті
тискаєш тіло дівоче
під матюки і бійку
розпалених, збуджених, п"яних.
з гульбища,
вийдеш з бійки
вдоволений як з розваги.
і в ночі, що є найтемнішій
шукатимеш обрій кохання.
прокинеся у спозарання
хмільний і здивований тим, що
дівчина ще біля тебе.
встанеш.
вдягнеся.
вийдеш
назустріч із серпнем літнім.
лагідний вітер привітний
шепне глузливо із жартом
- ...а ти розумніший трішки
за корок, що вчора
святково вистрибнув з пляшки
в піні начебто винній
начебто від шампані... -
відповіси йому в думці
- ...таке вже життя є наше.
твоє все у волі вільне.
а наше таке вже, як є.
- ...пусте щось городиш, хлопче!
піду я краще від серпня.
старий бо він в шахи грати.
простіше із осінню в шашки... -
і засміявся в листі.
прошурхотів по степу
за небокрай, де осінь
майструє негоду щемну
пістрявого листопада.
- ...пусте щось городиш, хлопче... -
услід прошепочеш вітру.
допалиш цигарку,
погасиш
її в попельничці чорній.
і підеш до кухні - кави
випити натщесерце.
25.10.2021 13:59
коли такі сонячні вечірні зорі восени, випростовуєтсья поетична фантазія...наприклад - стою у степу, а бачу і чую море...лише путиноїдна ця окупація псує дивовижний краєвид заходу сонця за світлий небокрай...а краєвид дійсно казковий!...
супроводжую зором -
аж до різі в очах! -
сонця танення в морі,
в золотих кольорах.
в мить вечірню цю саме
думка вийшла мені
- ...а крокуючи прямо,
шлях на згуб в цьому дні.
йти уліво чи вправо -
теж загинеш на раз...
впорядкуй свої справи.
саме зараз той час.
коли все у руїні,
все зійшло нанівець...
...вісник в обрій пір"їнний,
скаче ночі гонець.
його рух швидкоплинний.
в зустріч - куля сліпа!
коли степом полинним
зрада, смерть і ганьба.
і збентежений видих
заховають гріва,
заплетуть в краєвиди
невимовні слова.
в різнобарвноолійні
у розливи зорі
розростаються тіні
в тихій мерзлій порі.
і в осінній годині,
в листопадному сні
світло вкраде, поглине
вісник ночі у дні.
...заврю собі кави -
тут її саме час.
в хмарах промінь заграви
в тінях сутінку згас.
24.10.2021 15:02
обпадало листя...
місячне сяєво
степ огортає,
що у полоні
спить до світань.
саваном стелеться,
хвилею тане
синій серпанок
в білий туман.
спогадом оповідь,
болем відчаю,
шелестом тихим... -
вітер у ніч.
і у відлуннях
осінні печалі,
хиляться віти
місяцю в стріч.
у закоханні,
у мрії оманній
в тінях осінніх
зірве політ
листя, що подих
у злеті кружляння... -
падає вільно
в обрії літ.
що пригадалось їм?... -
ні! не вгадаєш.
лиш проведеш їх
в думі сумній.
мове минулим
листя спадання.
зраджений степ
у тривожному сні.
вітер невидимим
птахом у волі,
в просторі ночі,
в місячній млі.
впурхує листя
в холод недолі
жовте, пожовкле
вниз до землі.
шептом світанок
увійде імжею,
ввергне на тління
сум листяний.
лише зітхнеш,
розчулий душею,
у безголосий
крик степовий...
22.10.2021 14:17
зашморг...
...кільцем вогненним,
підвішеним до гілочки осики,
гойдається життя із ранку в ніч.
із ранку в ніч воно нагадує про себе
дзигариком, припнутим до полиці.
...щось сталося зі мною, а що? - не розумію.
спочатку став я непотреба.
а потім випхали в непотріб.
дивилися на мене мов крізь шкло.
і, врешті, став ніхто я.
оце лишилася осика і дзигарик,
припнутий до полиці,
яка вмістилася поміж гілок осики.
...всі кажуть - божеволію...та ні!
зима була і густо клала фарбу,
забілювала світ.
зеленим все закреслила весна!
а літо...літо сіяло блавати в жито,
а у пшеницю маки.
осінь все вітрами позривала.
затим дощі...дощі - потік мого буття,
веселий вир кохання... - так довго лили все!
що ледь не змили душу.
так миють злото люди...люди... -
щось сталося із ними, а що?... -
я так гадаю, божеволіють вони.
петлю намилюють,
мені на шию в"яжуть
комірчиком тонким,
але міцним! як та воляча жила.
...навіщо ж так!?...я сам...
про що це я?...куди мене заносить!?...
еге ж! - були зима...і раптом стала осінь -
просила все, щоб я проклав свій шлях
рішучо і уперто крізь негаразди всі... -
буття щоби було просторішим, вільнішим!
щоб линуло у зорях незліченних
бурхливіше за шелести дощів...
але...але...я нині...нині я живу
з останніх сил, напружено, утомно...
і з того так марудно! через край...
...щось сталося зі мною, а що?... - не знаю!
стою розгублений і безпорадний...
нема бажання йти,
на крок твердий, зухвалий...
...о! так - була зима.
і раптом ця ось осінь...
і день гойдається у зашморгу
на гілочці осики.
рахує час дзигарик на полиці,
яка вмостилася між гілочок.
і між обпалим листям
краплинами дощі
сміються з мене... -
у зашморгу шепочуться з вітрами.
22.10.2021 13:33
нині прогулянки на природі дещо ризиковані - озброєних москалей-путиноїдів забагато...але так, іздалля та ще й при фантазії - можна себе уявити гуляючим на березі осінньої річки...уявив себе таким гуляючим...в задумі...
час річковий... - рухливий час,
бурхливий, тихий, каламутний.
а то - прозорий мов кришталь,
похмуро сірий у негоду.
холодний, теплий і дзвінкий.
байдужим лише не буває...
хоча...
хоча... - ці камінці,
пісок і водорість з намулом,
рибини з рибками пролазливі, верткі... -
чи то не є німа байдужість
заради аби вижити, щоб жить,
подовжитись надалі в часі
розмноженням
чи осадом у водах пісковим?...
між самих сильних виживе сильніший -
так заповідано світам...
а хитрий і злодійкуватий
хижак брехливий і слабкий,
а - головне! - життю шкідливий і отруйний?...
до чого він?!...
в усіх часах присутність свою мітить... -
невже щоб тільки був сей рух
завжди, в усьому і усюди?...
рухливість - світу суть?...
і цей річковий час -
також харчується рухливістю живого?...
то час, виходить...що?... - хижак?!!!...
відсутня його сутність?...
обличчям він - омана, зміна змін,
мінливий як погода у природі?
і води ці шумливі річкові
тому похмуро сірі у негоду?
чи то - синизно сині від небес
в оправі часу озиром краси
і швидкоплинністю вражають?...
о! так...німа байдужість - час.
рухливість не байдужа -
вона красується, вмирає, голосить
і безупинна суєтно, відроджується швидко.
вона як річка - вічна течія
кохання, мрій і віри, і надій...
...але - ось вітер з обрію туман
здійняв вітрилом білим.
і дощ задріботів.
і мерзло вмить,
і холодно так стало!
на серці сум і щем... -
то хвиля річкова
глибоким подихом в самотність,
де завмирає час
і рух там поворотний... -
от тільки вже рухливості нема,
рухливість там відсутня...
від річки йду,
осінньою стежиною крокую.
карбую незавершені думки
у пам"яті...пізніше занотую
за кавою вечірньою...можливо.
так?...чи ні?... - не впевнений...не знаю.
...у посміху затоплюю думки,
мов камінці в річковий час складаю.
22.10.2021 11:28
...не знаю, як там у інших містах Усесвіту... - у моєму місті (окупованому путиноїдним москалем) постійно виходить з ладу централізована подача до житла води... - кажуть, що труби вже нікуди не годні...ну, то вже таке...так от, після триденної безводної "спраги" поява води в мене викликало неабиякий захват...то ж... - радіння воді...
1.
милуюсь річкою світання
і грою світла у воді.
і сонце весело на ранні
покличу в гості у свій дім.
як то зробив поет великий
у спеку...та не восени.
і поруч сонця ясноликий
світилу мовитиму сни.
які подовжені у мрії,
у чарування, у дива.
де у садах шепочуть змії
жагою сповнені слова.
де квіточки спокус утомних,
сирени, музи...Аполлон
торкає струни дзвінкодзвонні
і співом зманює в полон -
в полон кохання, у розваги,
в бенкети в оргіях бучних,
здійнялись де стягці і стяги
гулянь веселих, свят гучних.
гармати залпами звітують,
що то все явне, а не сон.
і фейєрверками нотують
кохання вічного закон...
2. 
...аж ось печальна сіра чапля -
відлунням, в осінь, у туман...
стемніла річка світла раптом -
то води впали в океан.
і сонце вже давно у небі
раз по раз зирить з-поза хмар.
...я вип"ю кави з бутербродом.
вдягнуся швидко і піду -
можливо десь там ненароком
смазливу "змійку" віднайду.
вона обернеться у фею,
у чарах звіється біда.
підхопить нас обох із нею
осіння лагідно вода -
вода відречених у світі
не завжди славних перемін.
і ми потонемо у сітях,
у сплесках водних шепотінь.
і річка хвилями невтішна
до ранку стишена засне.
засяє в небі місяць ясний.
дивлюсь на нього у вікно.
по склу сковзнуло листя красне -
то місяць в річку,
в саме дно...
21.10.2021 13:37
хотів сказати розумне на захист мови, а вийшло щось мені не зрозуміле...вийшло якесь пусте дмухання в сопілку, або ж - безум дмухи в будилу...не завжди пишеться так, як задумується попервах...
я можу тобі розповісти,
як зводяться всі будинки.
я можу тобі розповісти,
як руйнуються всі будови.
я знаю багато про їжу,
яку нам готує повар.
я навіть складу поему
про вільних птахів і звірів.
про землю тобі сповідати
я можу цілодобово -
про те, звідкіля вона, нАщо,
чому вона завжди поруч.
і про людей, про наших,
про нас із тобою знаю -
чому не живем на деревах,
в печеру з цікавості лізем.
...але не второпаю зовсім -
чим так нам поганий суржик,
чим гірший чистої мови?
рідної (кажуть), яку я
пригадую важко, коряво
можливо щось нею мовлю...
я віритиму у різне
і покладу всі правди
у мозок вельми великий -
там вистачить місця усьому!
і слухатиму уважно,
бо вуха маю потужні.
сміятися буду щиро,
ридати ридма також буду.
плескати в долоні і "браво!"
щосили кричатиму сцені.
радітиму!
і стрибати, і бігти буду
до самого краю неба -
аби щоб схопити сонце
за чуба схопити...і навіть
згнуздати вітер спокійно
і верхи на ньому пролинути,
вмить промайнути
навколо земної кулі -
спізнаю усі народи,
всі мови на світі вивчу!
...але перепрошую, вибач
за те, що погано мовлю,
із зверхністю і недбальством
до нашої рідної мови...
в тролейбусі чемно проїдусь,
в трамваї і лімузині.
насіння байдужо лузати,
буду плювати під ноги.
і на майдані прилюдно
диригувати руками.
зіграти на всіх інструментах
музичних,
які тільки є у людстві
я зможу...і можу з азартом
зіграти на гроші в карти.
і танцювати весь тиждень
без продиху і безупинно.
розчучверилим впаду я!
постану як Шварценеггер!
спритнішим за Брюса, вдалим,
меткішим за Лі я буду.
зло дійний я буду злодій
з пістолем і лезом гострим.
таємно робитиму гроші.
чи суто по букві закону
стану банкіром гарним.
чи спонсором.
чи меценатом.
і навіть великим босом
всесвітньої мафи стану...
але я НІЗАЩО! ніколи
знайти, відшукати не зможу
минуле країни своєї -
пам"ять моя заснула,
минулого...- там не існує
історії про Батьківщину...
зразковий житець планети,
такий собі файний хлопчик -
співатиму рок та інше,
стукатиму в тамбурини
і сповідати про різне,
всіляке і всяке можу -
бо знаю багато і...чуєш,
кохання моє безмежне
до Батьківщини і світу!
і до коханої жінки -
кохання до самопожертви!
ти лише послухай...слухай -
кохання моє як пісня
пташок навесні ранкових.
або ж - як дзеленкот трамваю,
що містом вечірнім їде
у вогнях і неонових блисках,
з букетиком синіх іскор...
...я можу тобі розповісти,
я можу...можу...
лише підкажи, будь ласка!
мені підкажи - де мова?...
задзьобана, не колискова -
навіщо і нащо
тобі і мені її знати?
адже ж ми всі діти космічні
і все у нас тут від Бога.
до біса ті всі розмови!
розмови про мову... - на фік!
нікому вже те не потрібно...
ото ж бо...
давай но - хильнемо!
будьмо!
за простір жвавої долі!!!...
21.10.2021 13:06
антропоцен...
1.
яскравий най, най жадібний,
паскудніший тиран,
огодніший титан всесильний і могутній -
загарбав небо в сіть,
яку з каміння сплів, з прутів залізних.
обплів зірки усі і сонце!
і подихом
з небесного склепіння
назавжди здмухнув мрію і майбутнє.
зітханням здибив води всі,
поглинув ними землю!
у поступі палаючи на попіл
із безголосим в космосі "хихи"
розвіявся ніхто і всюдисущий
антропоцен...
амбітний, войовничий, многоликий
у натовпі світів,
у Всесвіті загарбник безпритульний.
2.
надумки всі, фантазії,
чарівні небилиці із безліччю Богів,
про Бога і божественість свою... -
як масло намастив я на цілушку
і проковтнув...
і відригнув у тривності розкішній.
вдоволений згортаю скатертину
буття свого у затишній хатині,
що є планеткою у сферах забуття.
перегортаюся в запилених сторінках
давності давен,
де не залишилось ні літери,
ні позначки,
ні знаку.
і навіть ієрогліфа з надгробку!
бо я усе прибрав, сховав за коди,
у зачаклований безмежний шерег чисел.
і в розумінні суті хижості незмірної своєї,
всієї сили прагнень до життя
і потягу до більшого знання,
вервечки виноходів, дослідів непевних,
призводять що до фатуму, руйнацій і умертвінь... -
плетусь оце, чалапаю шляхом в нікуди наче
у роздумі над тим... - що я таке?...
навіщо я?...чому?...до чого?...
комаха, дріботінь, мізерність, нуль
в матеріях космічних,
де біг і перегони,
шалена гра в розтрощених світах у здогонялки -
в хаосі, з поспіхом, до виснажень, знемоги...до колапсу!
і в тому всьому... - я?!!!...
такий весь протирічний у чуттях,
розхристаний, розкиданий шматками
присутністю незримою усюди
А-Н-Т-Р-О-П-О-Ц-Е-Н... - хижак?...
чи, може, навпаки -
істота на заклання?............
20.10.2021 13:45
в похмурих обріях імлистих...
в похмурих обріях імлистих
панує осінь у містах.
з небес на килим падолисту
спадає, падає сльота.
як відчай вітер в натовп стрічний
в дощі заблуканий, рвучкий...
у тінь, за каптури обличчя
ховають люди в день такий.
у мерзлих пальцях парасолі
над головами як шатра
в степу...там, де в безмежній волі
і дощ, і сонце, і вітра.
там, де оселі у руїнах,
сади роковані на смерть,
убивць ротації, заміни... -
вся путиноїдная мерв!...
і осінь тут брудна і мокра
нічійна, змерзла...сирота.
крізь степ ввійшла утомним кроком
і оселилася в містах.
але вже заморозь ранкова
біліє...подихом зими
день огорнула, будень новий,
м"які осінні килими...
.jpg)
Зображено: 51 - 60 з 178
