06.02.2023 13:56
нарешті зима звернула на нас увагу - пішли сніги, дужчає мороз...чи не запізно вже?...
як є вже ніч,
то є і день -
увесь в снігах,
мороз лютує.
на площі площ
під шум музик
веселий люд
свята святкує.
і на вітрах
в сніги з небес
тріпочуть зна-
мена,
плакати.
в блискучий лід
вдягнулись вмить
в іржі міцні
залізні ґрати.
і в лють, і в сміх
дзвенять дзвінкі
в танку бешкетні
сніговії.
тварини, люди
і птахи
змішались в шалу
круговерті -
аж не вгадать
хто, де, який
в зимовій хижій
цій затії.
невже то біс
тримає вісь,
навколо неї
вертить світом!...
...а день як день -
прямує в ніч,
де всі шляхи
в зорю затерті.
у стомі люд,
втомився світ,
з-за хмар зірки
мовчать уперто.........
.jpg)
31.01.2023 13:12
іноді те, що бачиш... - бачити не хочеться і знати навіть про те!...і це не пасивність, це втома... - втома від темноти розуму мешканців мого міста, яке окуповане москалями-орками...темнота цяя не що інше, а якийсь страшний клінічний випадок..і, певне, то не виліковне...
.jpg)
у минуле?...
чи в майбутнє?... -
в сьогоденні з небуття
самотинний і забутий
без вагань і каяття
човен правиться вітрилом
у бурхливий океан,
у негоду,
в шторм
сміливо
в затуманений оман -
де манливі
в мерехтінні
загадкові острови.
дні там в сонності у тіні
розчиняються нові.
й час від часу
час неспинний
зазирає з-поміж хмар
в розколишене
рідинне
в люстро,
в темний каламарь.
по якому човен дивний
небокраю береги,
розсуває обрій сивий,
хвилі шторму навкруги... -
острови,
шука спокуси
у відлунності буття,
в міражах,
поміж ілюзій,
у лагуні
забуття...
****каламарь - чорнильниця
.jpeg)
21.01.2023 12:49
зима нині так не схожа сама на себе...що дивися у вечірній обрій і чуєш звідти подих літа і моря...і дарма оті важкі хмари над степом і лінивий вітер... - все одно, мені у світлій рисці між небом і землею бачиться крізь степ море...
за цим степом гладким
видно море і хвилі,
видно лінію світлу -
сонце сховане там.
день звело за собою,
за край той заступило
і вляглося у хвилях,
в морі світлого сну.
а над лінію - хмари
пишуть в синьому небі
в розмах розчерком дивним
каламбури вітрів.
і від трав, і від квітів -
сумний погляд пустельний,
тихі подихи степу
у ті дотики хмар.
степу гладкість омрійна -
там у шумі прибою
якась стьожка чи стрічка,
чи забутий кісник
у вітрах гомінливих
в зустріч тінню від сонця,
в зустріч морю і хвилям,
небу, хмарам устріч -
тінь спадає рухлива
на ті хвилі у морі
і змією до неба
аж сягає вона.
і серпанком вплелася
в гладкість степу розлого,
в сонні трави і квіти,
в тишу, в зорі, у ніч...
28.09.2022 14:39
в садах руїни...
крізь тунелі часу -
протяг,
морок,
холод,
привиди і тіні.
обрію - туман.
де там те минуле?...
де і те майбутнє?...
коли сьогодення -
помилка,
обман.
і відлунні кроки
подихом чужинним
в обшири безмежні
згублених шляхів.
що прямують в озов,
вигуки і крики,
і у потрясіння,
в ілюзорні сяйва
дивних берегів.
над якими хмари -
невагомі криги
і червонокрилі
хижими птахи.
з поглядом безодні
обрисом мигтіє
там безлика постать
в міражах сипких -
він неспішно плинний
понад берегами
в ледь прозорих брилах
в небесах крихких.
вітер -
легкий легіт -
у бордових травах,
між дерев безлистих
тихий,
сторожкий.
там стежини часу -
лабіринти марень
у садах руїни
мертво
мовчазних...
28.09.2022 13:53
з перерваного вірша...
вірш складав
наче нервами.
кинув його
незавершеним,
хату коли затрусило
хвилею
з вибуху сильною.
вилаяв орків московії
за хату
занепокоєний!
і зі свойого двору
дулю
кремлівській потворі,
тицьнув північному сходу
з прокляттям ординному роду -
всій озвірілій зграї,
що нишпорить
в моїм краю
й погар лишає,
пожежище,
мостить смердючі лежбища
в селах,
в містах мародерених
вітчизни моєї...
по теренах
гатить
із оркостанії
з усього, що є,
до останнього
нечисть,
рашистська наволоч
повна людиноненавистю.
сповнена надто зловтіхою,
страхами,
жахами,
лихами,
істерикою божевільною
і реготом
з люду
вільного,
жадібністю ненаситною
і лиходіями спритними,
жертвами многоликими
у війні
від початку дикою -
це коли межі на мапі,
обводи
пилом по світу,
попелом.
і з того радіють
розбещені
в кремлівських
палатах
безуму...
02.08.2022 14:06
острів згубної днини...
роздуми- думи-уми... -
ділене слово руїни.
посуд битий із глини -
"дзень!" у відлунні громи.
таненням далями лес
острову згубної днини.
розсвіт сяянням винним
в сонного озера плеск.
човен водами там
гойданий зорями з ночі.
посміхом скоєний злочин
обрію спраглі вуста.
зблизька блисканням блиск
в біло серпанкові лики.
погляд німотного крику
втоплений в сонячний лиск.
біля і навколо...біль
кидано гуркотом грому
в ноги підземному гному
об земляний його діл.
що аж просипався сніг
до підземельного літа.
килим у зиму розквітло
мов самоцвітами ліг.
доля долиною доль
кроки тут свої чинить.
поряд воля загине
зманена шляхом в юдоль...
****лес - грунтоутворююча гірська осадочна порода сірувато-жовтого або червоно-бурого кольору
23.06.2022 14:02
я б сказав, що цей віршик з відчаю...адже вдаватися до таких дурниць...але.. - хтозна...хтозна...
.jpg)
гадаю на гірше
в надії на краще
в похмурій цій днині
сумних сьогодень.
в яких хазяйнує
бідою і горем
паскуда огидна,
кремлівський дебіл.
...отож - на руїні
стою між руїни
у трощі,
в розламах,
в згорілих садах.
підкину монету
на успіх чи зраду.
на темряву,
світло,
на несвіт
чи світ.
впіймаю в долоню,
сховаю,
не гляну
яким же він буде
оновлений день -
що раптом у тиші
розгойданий вітром
у загадку,
в тайну
нездійснених мрій.
...а з темної арфи
попелом сіє
у мерзлість імжею
хмарина важка -
то сіється час,
розстріляні миті
останнім цвітінням
в розбомблений степ.
дістану з кишені,
зирну на монету... -
пласка,
тривіальна,
холодна...ніщо.
але ж, як гадалось -
збулося,
здійснилось!
ввійшов у цей будень,
у попіл,
в дими.
а небо з'ясніло -
до сонця поринув
душею,
думками
крізь грім канонад.
...монету - чого вже! -
сховаю в кишені.
згодиться... -
на орка
накликати
смерть
16.05.2022 14:25
весна вже на межі прощання, а так холодно...дме холоднючий вітер... - то як наче прощальна промова весни у ці прокляті дні рашистського вторгнення...і розстрілу, вбивства моєї країни...
в сліпучих блискавках,
громами
гроза у зливах і вітрах
ввірветься в спокій хвилюванням.
увагу раптом приверне,
що дощ -
вуаль у день травневий,
ховає тихий сум весни.
яка крокує крізь руїни
шизофренічної війни
від мокши дикої... -
ординна
ця мокша в пагорбах своїх
серед болот
в лайні,
у злиднях
не мислить вільної землі -
там просто простір їй пустельний,
життя не бачиться там їй.
і взагалі - недопустиме!...
там люди всі - їй вороги!...
............................................
але чомусь нема тривоги.
душа завмерла...і мовчить.
думки як бісики на чотках
на нитці шовковій -
в хаос,
у морі безладу шмигають,
зникають,
губляться і вмить -
по нитці нові виринають
мов з пекла.
довгим язиком
верзуть дурниці,
знов пірнають
в холодний посміх темних вод.
і так безмежно,
нескінченно.
як черги смертоносних куль
вогнем випалюють,
вбивають
і вибухають в розрух злом.
...весна ж -
веселкою крокує
назустріч літу,
в обрій літ.
печаль серпанком на обличчі
і світлі коси на плечах.
в зорю вечірню кроком тихим
ввійде в обійми білі хмар,
розстане...
нашу маєту
залише нам самим.
і Богу.
на Божий
Розмисел
і Суд...
18.02.2022 14:39
...був чарівний, неймовірний сонячний день!...і просто неможливо було не відгукнутися до нього, в честь такої сліпучо сонячної днини, в якій вмістилася уся різдвяна святковість...
стежина сонця впала до порога...
зима з весною, певне, каву п'ють.
разом в альтанці у лугах Парнасу
мороз і сонце мирно гомонять.
...а я у хижі, в темній цій халупі
здіймаю чарку і вітаю день,
який зайшов до мене по стежині
в невмисному осяянні у дім.
не хочу рим шукати віршуванню -
там, на Парнасі теж, мабудь, свята,
що аж очам ця синь небес безхмарна
як різь від сліз, веселощів бенкет.
я чую брязкіт брязкалець і сміхи,
пісні і танці, дзвін і передзвін... -
сусіда зверху зі стільця шарахнувсь
і обруса бенкетного стягнув!
...і крізь усі шуми святкові світу -
на вухо каверза, цей блазень в ковпаку
на нитках ляльковода... - безобличний
нашіптує брехню якусь мені.
але... - сміюсь! не чую ті дурниці.
я услухаюсь в сині небеса... -
стежина сонця в мене на порозі.
зима з весною - точно! - каву п'ють.
18.02.2022 14:28
у чеканні хуртовин...
...і співи зим в ночі печалі,
у заколисаних снігах
льодовим видзвоном звучали
і милозвучно на балах... -
бали влаштовують метілі
ошатні. рухами стрімкі
і дивовижно сяйнобілі,
у танці жваві і легкі.
але пісні в ночі печалі
господарюють нині тут.
зірки зажурені в мовчанні,
повз місяць хмари сумно йдуть.
ця тише тисне аж на скроні!
і не забутися у сні.
в ночі лежав немов у схроні,
який звисає на струні.
і вітер крутить схрон, хитає,
ховає світ у чорний лід -
в полон, в недолю огортає,
до волі щоб урвати зліт.
...в таку ось ніч - ясну, зимову -
завжди чекаю веремій,
як заметуть печаль безмовну
сніги танцюючих завій...
Зображено: 31 - 40 з 178
