10.12.2020 15:13
в кімнаті планети земля...
в кімнаті планети земля
милі дурниці мрій і фантазій.
обіцянок.
віра в прийдешнє в красі і коханні -
де безлад, розгардіяш,
перекинуті кубики з літерами на гранях
і ребра - жала ножа.
в плямах чорнильних лінійки,
косинці-трикутники і лекала,
підручники, зошити, всі книжки
розкидані, кинуті і забуті
в кімнаті планети земля...
різноколірні бублики зібрані у пірамідки
з натяком на єгипетські
у пустелі долини царів... -
у пишноті красіються в сяянні сонця.
сонце розправило крила
в кокарді шкільного кашкета,
зірвався що з вішалки,
впав
і валяється онде, он там,
у куті вже не перше століття
в кімнаті планети земля...
муха б"ється в вікно,
зісковзує,
повзає,
пада,
злітає,
немов би той м"ячик
підскакує, скаче по склу -
обдурена ласкою світла,
зморена у неволі
купається в лазні тепла і сліпучого сяйва...
на дверях зачинених
тіні від дерева проти вікна
сплетені у сплетіння
рогів, пальців і крил
штовхаються,
хляпають,
грюкають з відчаю в двері зачинені
нічийних в нічийне життя...
віддзеркалює дзеркало білену стелю,
з якої звисають лампи в плафонах
скляної люстри у маховинні темного пилу -
здригається люстра,
дрижить,
дзеленчить,
на трубці сталевій звисає зі стелі
і знехотя
важки хитає вагомі плафони
маятником на стіні стародавнього дзигаря -
відраховує час у поступах спогадів,
стомленим човганням міряє відстані що
в кімнаті планети земля...
10.12.2020 13:22
слово за словом...
слово за словом
і маємо речення.
віршик складається
святом і зреченням.
і сперечається
сонцем із зимами...
...срібними зливами
схилені ніжними
віти засніжені.
і на бурульках -
небесній прозорості! -
клавішах білих
погодної гожості
вітер видзвонює
в танці мелодії,
ритми і хори
у коловоді
ярами, гаями,
степом, в околицях.
сміхом і реготом
понад садами.
а над хатами
шепотом молиться
під небесами.
льодними водами
кроками, дзвонами
кружає, ковзає... -
в сині небесній
раптом нестямний
весело звіється.
бавиться хмарами!
в мріянні, в мареві
стишено падає
і на бурульках -
небесній прозорості! -
клавішах білих
погодної гожості
грає мелодії
втомлено
томності...
...то ж так і віршик
як цей в зимі вітер
явиться дзвінко
в сяянні славою.
чи то за кавою
в образах мріяний
зійде зігрітися.
слово за словом
у пору зимову
звіршується вітер...
казкою літер
твір спдівань
читаю, гортаю
як миті останні
у ароматі
моїх
кавувань...
09.12.2020 15:19
finem...
усупереч всьому на власний ризик, страх
зростив сади і звів палац - чарівну мрію! -
і вірив в майбуття (на те плекав надію)
...і так от, раптом, враз зійшло усе на прах.
зрівняли у ніщо твої світи крихкі
у бурі пісковій цинічні мудрагелі.
з офірних сподівань навіяли в пустелі
пісенних лун бархан оманний і сипкий...
спирався на ціпок. ішов у самоті.
твій танув силует у блідо жовтій днині.
убогодухий, ти із поглядом невинним
згортав свій шлях і час в ганебній марноті... -
збагнув урешті ти байдужості науку,
і трюки циркові...і клоунади скуку.
09.12.2020 14:57
світанкові терези
що мовити мені
ти можеш на останок?..
допоки я ще тут,
на терезах буття.
і поки ще мій час
стрічає цей світанок,
де лотосом цвіте
манливе майбуття.
і доля цуценям
допитливе і сміле
мфж квітів у степах
попереду біжить -
сполохує мурах,
метеликів і бджілок.
і сині небеса
освячують мій шлях.
де змори ще нема,
розчарувань і болю.
і де крилатий кінь
п"є воду з джерела
натхнення і кохань.
і вітер - пісня волі!
і відгуком радінь
у хвилях ковила.
і жайворовий спів
між обріями лине,
кульбабових зонтів
веселий переліт.
де баби кам"яні
тримають небо синє
нсхитні, мовчазні
у крихкості століть.
...щось мовиш ти мені.
розхитуєш неспокій!
немов би другий я
у озовах завис.
і з посміхом кривим
рахуєш тихі кроки
і сходами ведеш,
спускаєся униз -
у темінь,холод зим,
в густі тумани сиві,
в нікуди, у ніщо,
у безмір, в небуття -
там чути лише сміх
і крики зла у зливі,
яка зливає бруд,
іржу в моє буття.
і загадкою ти
зачинений в мовчанні
у обрисах руїн
розхитаних світів -
у розсвіт наче тінь
спадаєш на заклання...
і сипле прахом час
з розбитих терезів.
08.12.2020 14:50
фантом дощу
тихо!
чуєте?..
тихше...
дощ у вікна б"є.
а хтось-то там, за вікном
тяжко диха.
хтось-то тучі ніччю п"є.
довгими нігтями
по дахам
нишком
шкребеться,
жалібно стогне
- ...пить...пить...пить... -
кащаві руки
здіймає вище
і вище!
стогнати продовжує,
гучно вить.
крізь вікна
уп"явся поглядом в нас.
долонями скло прогинає,
наближається ближче...все ближче!
в розум вселяє паніку,
жас.
...але що це?!.
бачите?..
тихше...
в сяянні блискавок
впав у калюжу.
здійнявся з колін оце раптом
у повний зріст -
в розірваних хмарах
постав потужний
як тінь над світом,
химера,
потвора як!
і кидає Всесвіту
несамовитий
відчаю крик.
і з лунами громом
у небі зник...
тихо!
чуєте?..
тихше... -
шурхіт
пташиних
крил.
08.12.2020 14:23
асоціації (антик)
.jpg)
...біле поле.
надприродне,
безцінного поле.
лиш завмерле воно,
нерухоме,
без дихання.
тільки світло потужними зливами.
тільки шир і гладінь необмежності!
і думок,
відчуттів таємничості... -
з пальців тонких
у прихованих чарах
скрапують звуки в полисках воску
світлом невтілених словом і піснею.
біле поле погляд у вічність
очима навстіж відчинених
до світу,
у вирій буденності.
руни і луни.
камінні об"ємності.
образи білі...
самотність.
і зреченість.
біле поле - уважність
і зосередженість.
і тепло від долонь...
і утомленість
з ночі...ночі...
від ночі дрімнивиці...
віки і вії - озірковані штори
інієм вічності.
біле поле -
волосся занурення хвилеподібного
в м"якості сяйва і тиші місячно срібної.
...рухи раптові постаті дивної.
жести
і порухи рук...
і грудей висока оголеність -
видих і вдих,
подих їх тихий,
легкий,
ледь відчутний...
усмішка в очах.
на вустах
крізь мовчання шепіт безмежності!
...жас невідомості
і загадковість,
розсвіту полиски -
поле біле
тіло...
тіло.
08.12.2020 14:09
попіл неба ночі
місяць ночі цієї таки незвичайний -
наче я у долоні що сяє
тримаю попіл...
попіл моїх надій,
попіл моєї мрії,
роздумів
і чуттів.
і кохання мого заметіль
попелом впала між зір
у долоню моїх надій...
місяць ночі цієї таки незвичайний -
наче я вустами що сяють
тримаю попіл...
попіл моїх страждань,
пристрастей
і чекання.
відчай і крик мій
попелом впали до вуст відкритих -
осліплений полиском сліз
тримаю попіл
сяючими вустами...
місяць ночі цієї таки незвичайний -
наче я на плечах що сяють
тримаю попіл.
попіл незмиру й зол,
попіл олжи
і болей...
від розпачу дні подалі,
підтримуючи руками,
несу на плечах що сяють
долі моєї попіл...
...місяць ночі цієї таки надзвичайний!..
08.12.2020 13:58
квіти дитинства...
зіркової думки цвіти...
цвіти зронюють пелюстки...
пелюстки летять,
наздогоняють "дна одну,
ударяються...дзвін -
нової народження зірки.
думок нових летять пелюстки,
ударяються знов одна в одну.
залишаються маточки лиш...та пилок -
злотом дитинства пам"ять.
думки летять до рийдешніх віків -
байдуже їм до минулого.
у минулому тільки
пилку золотаві хмаринки,
що лягають до стоп дитинства
і забуті маточки літ.
квітують уВсесвіті квіти,
рожденні зірковою думкою!
коли з пелюстками прощаються квіти,
маточки гинуть забуті,
кружляє хмариночками пилок
наче порухи
першої
думки.
08.12.2020 13:50
небо мрії...
.jpg)
філіжаночка чайна - прозореє небо.
зорі - розсипаний рафінад...
чайною ложечкою зірки розмножую -
щоб небо чайне було солодше,
щоб небо чайне було прозорішим.
...випий зі мною неба -
хоч ближче до сонця воно холодніше,
але запрошую, прошу - випий зі мною геба!
поруч із другом воно тепліше,
поруч із другом воно затишніше... -
випий зі мною неба...
але - на жаль! - ти залежний іще від сонця!
але, на жаль, ти залежний іще від неба!
тому я в самотності змушений випити
філіжаночку чайну прозорого неба,
мого безкінечного, вічного неба мрії
мінливого...
08.12.2020 13:24
як залишають музи нас...
як залишають музи нас,
вогонь нптхнення швидко гасне.
зникає мріяний парнас,
швидкий політ в зірках пегаса.
кохання слово як вінок
зроню я в цю пустельну тишу.
зроблю неспішно напівкрок,
печальний, ліру там залишу.
затим в задумі увійду
до себе в дім спізнілим гостем.
в каміні ватру розведу... -
тепла так мало в пізню осінь!
але і омахи руді
не відігріють порожнечі...
в уяві образи бліді,
в душі і зреченість, і втечі.
...біля кеаміну сів сумний
у крісло...плечі вкриті пледом.
дощ за вікном і сад старий
мені нашіптують сонети...
Зображено: 141 - 150 з 178
