17.12.2020 15:19
а зима награвала на скрипці...
а зима награвала на скрипці
в ритмі пісні пісень хуртовин.
сніговійниці білолиці
небокраї рокують на згин
у танку хаотичному в долі
зі сліпими очима...яка
зашкарубла, байдужа і втомна,
в крижаному полоні.
в роках
почорніла за гратами в люті.
і до мрії зводить мости
(романтичні мелодії лютні
прихиляються до самоти).
і на склі в ієрогліфах світлих
в іскрах-полисках війни сказань.
і на долю ту інієм дивним
впала наморозь
і у туман
все огорнуто в кросна у димні,
в таїну, у казковий обман.
...а зима усе грала на скрипці
в ритмах стишених уночі.
сніговійниці білолиці
розбрелися в сніги на спочин.
15.12.2020 15:29
ніч міста (на пробудження)...
хоч відкрий, заплющуй очі -
не настане ранок дня,
не почуєш вітру в вітах,
біг стрімкий в степу коня,
ані свисту шаблі, пісні,
ні пташиний помах крил,
ані шурхіт полиновий -
лише дим ледь зримий, пил
там за гранню, за межею,
де кінець і тьмуща тьма
й не звідкіль в нікуди тьмяно
зорь обманно блима жмак... -
наче хтось іде, трима їх
у прозорім гаманці,
перевальцем світ хитає,
час стискає у руці...
....і стривожений здіймеся
вспреч знемозі, втраті сил -
кинеш в темряву безмежжя,
в ніч свій крик у небосхил.
а у відповідь прилине
стовідлунний стогін твій
легким пурханням комахи,
що як порух довгих вій.
наче хтось тобі аорту
простромив, крутнув кинджал!
і не кров, а тьма проллялась
як трутизна з леза жал.
і приречений впадеш ти.
зором бачиш власний скон,
моря штормом спад на стелю...
змії падають з вікон!..
трусить двері на завісах
буревій німий у злі.
в кут з кута несамовито
птахи б"ються у петлі.
на підлозі мармуровій
скалки гострі, бите скло,
тінню в полисках якого
стлілий ти в пітьмі на тло...
...збуде кволий промінь ранку
твій вже згублений цей день.
встанеш.
звариш собі кави.
дим затягнеш до легень,
запаливши сигарету.
і задуриш мозок свій
чи то спогадом,
чи словом
відзеркалених
надій.
15.12.2020 14:55
у полоні орди...
москалі-окупанти (кремлівські засранці!)
мостять собі тут зручності в кублищі.
бавляться вбивствами, святковують тупість.
пиячать...занюхані...у наркоті...
гасають, змагаються у... -
підстрибне хто вище і житиме краще
за того, хто поряд, веселий і важчий,
малорухомий, скрутний і вагомий
з вагомою ношею чийних речей.
і задля забави чергами пуляють
з усього, що є в них, стріляє, бабахає
і.. - вибухає.
від гупання тварі цієї ординської
стогне скалічений степ.
і над руїни дими вже не сходять -
сходить лиш сонце, лиш місяць і зорі.
і небо молитву вітрами шепоче
деревам розстріляним в мертвих садах.
...а в темряві ночі так жалібно виють
собаки приручені за хазяями... -
за хазяями, яких закатовано, вбито за спротив
чи, просто, які повтікали світ за очі
десь...
14.12.2020 14:24
між небом і пеклом...
між небом і пеклом, у вакуумі в гамаку,
що нечистю стелена постіль мені... -
гойдаюся у порожнечі, яка глянула в очі
і... - з ревінням у злі розітнула мене!
розчинила у кулі безмежної ночі.
...і там, у безодні пітьми - отам сяяв знак,
проколотий голкою отвір,
в який проливалася піна
бульбашками у сяяні дивних веселок.
- ...то відлік, напевне, часу.
то знак початку й загину надій,
не прОщення і прощань... -
майнуло крізь мене луною. -
туди викидуються кістки
обгризених щойно спожитої віри...і волі також -
наче віддалено десь пролунало в останнє.
...саваном сон насунувся лядою...вмить
блазень м"ячем підкотився
весь у бенгальських вогниках свят
усівся біля
і гойдається в гойдалці-кріслі.
книжку читає. грайливо гортає сторінки
мізинцем тонким із вишуканим манікюром.
кидає зірками шкаралупи цитрин.
цитрини очищені швидко з"їдав, читаючи книгу.
раптом схилився до мене і щебетнув
- ...привіт! а я ось до тебе...я твій і з тобою поряд
надовго...коли не назавжди...звичайно...
а зі мною орда всіляких прикольних створінь -
вони мов перевертні в днях змін у переверті літ...
...хі!.. - пискнув "хіканням" він.
і книгою хляпнув - зі сміхом закрив її так,
що аж випурхнув пил і дими,
і тумани разом з усілякою машкарою,
метеликами і хробаками...а ще -
з шурхотом повиповзали із книжки
тінями змії і павуки...
озирнувся і глянув я знов на той знак,
що згасаючи сяяв у темряві,
і зрозумів - в проколотий голкою отвір
випадково влітають райські птахи,
а звідси лятять вони кажанами
і...
...і вже сірість ранкова вляглася,
оперлась вагомо об скло віконне,
за яким ліниво і знехотя заходив хитано день.
...каву п"ю.
пробудженню радий.
але, все ж таки... - в курсі я, знаю,
що вийшов із темряви сну
в існування у темряві.
14.12.2020 12:56
в заметільну ніч...
нічка темна при свічах завертілася...
тінь тонесенька якась там уздрілася...
і торкалися до вуст бліді пальці рук.
з шумом віял розгорнув темні крила крук.
і не стало в тій пітьмі ані зірочки,
ані спалаху, ні блиску, ні іскриночки.
а і обрій у зорю ледь окреслений
у завісах, в їдкий дим перелесника.
заревіли там логи -
б"ють хвостами щоснаги
в тулумбасища.
там чаклують чаклуни,
в лід катають валуни.
виють відьми, відьмаки
мнуть мов скло льодяники,
в чані ласощі.
тут усе не до пуття,
непутяще у буття,
в оці бісики.
лиси, миші та щурі
не вилазять із нори.
швенді, п"яні шатуни
зазирають в білі сни,
в хугу писками..
з хруском кроком ломить лід -
в степ крізь ліс крокує дід,
хльоста пугою
і іржавий розсвіт п"є -
в білім пекли велет кат
світ шматує безліч крат,
ставить стугами...
віє віхола і стогне, з болю стелеться.
і кричить в вітрах пітьма у істериці
і кидає сніг услід лід камінцями,
наїжачилась уся гостро глицями.
у зірковосвітлий світ ночі очками
дивить, тане... - відійде
швидко крочками,
впаде тінню...
тонка тінь вже від місяця...
і у тиші цій життя,
ніч окреслиться.
14.12.2020 12:28
в місті свят...
прима, діва, дама-грант.
поруч - джокер, окупант.
циклоїда над арену... -
казна що!.. - куди?..за чим?..
і дудар дудить сирену
заводієм на зачин.
і на раз, і два, і три -
ор і гвалт пішов зі гри.
гатять залпи без упину -
сяє барвами салют.
хтось комусь тесак у спину
садонув... - регоче люд!
все прикольне в шумі свят -
вбивства, музика, парад,
влади, війни і країна -
в час веселощів, розваг
у шумихах грічкосійна
обіцяночка на жах.
капа трунок у ковток...
викаблучуйся танок!
круть і верть, і різновсяко -
хай аж в радість занесе!
не з нудьги, не з переляку -
аби рухалось усе.
бійки, сварочки дрібні,
жарти, витівки смішні,
сухозліт сміттям і гомін.
блазень - справжній акробат! -
дарить квіточку на спомин,
паперовий в"яже бант.
над руїни з райдуг міст.
листяний шумить там ліс.
там майбутнє на арені
із совою на плечі.
і дудар дудить сирену
заводієм на зачин...
14.12.2020 11:27
танок ночі...
...одягає неспішно смокінг.
і босоніж увінчується у темінь
в мерзлу і дощову.
хитається в ритмі танцю
із заплющеними
очіма.
крокує крізь вітер у мряку
сповіданнями в безвість.
хрипло,
із захлинанням
мовив щось про кохання
дивовижне...і про печалі.
і здійняв він угору руку!
запалив над собою сонце -
смолоскипу яскравий омах.
розтопились щоб хмари темні!
відчинилось щоб небо навстіж!!!..
...і палало те сонце жовте.
смолоскип догоряв і танув,
по краплині спадав смолою.
а в розірваних хмарах
злою
стала ніч
і кидала зорі,
що ядучим огорнуті димом.
але не спинявся - ішов він
ночі нічніший, чорний.
задихався,
гучно але все співає
сповідь свою про свободу,
про оман і ницості зради.
танцював в божевільному танці,
ніч місив і топтав у калюжах
у полоні горя роз"ярень.
віялом навколо себе
нестерпні розплескував болі.
шаленів він у ритмі танцю!
і с плечей своїх скинув смокінг -
кинув в місяць його, що іклом
ніч простромлював з диким сміхом,
захлинався,
згасав у хмарах...
...і вже обрій у схід палає
в криваво багрових загравах -
поглинув він відчай і морок,
що стомлено в ритмах танцю
зникає в агоніях ночі.
13.12.2020 15:52
у тиші байдужості...
.jpg)
...і наближається,
хмарою суне
завія-депресія
в одязі темному,
усміх в устах.
і обвиває змією у мрії,
шию стискає все дуще...і душить -
кров виступає аж
з вух і очей!
тягне в безвихідь
повільно і тихо.
мовчки у зів свій
заштовхує місяць
роздвоєним жалом
кинджально тонкого
свого язика.
...і розуміння спадає,
зростає безглуздість, мізерність,
вся ницість і скепсис,
сумніви в діях і вчинках
задля благочинності
в цьому гливкому
болоті лайнистому,
тишею зветься що
у бездуховності.
...але жадана
завія змією
(поступ моделі,
хода від стегна)
до тебе наблизилась,
сіла навпроти
і прошипіла
- ...ти кликав.
і, ось...я прийшла... -
мертвий свій погляд,
пустий, олив"яний
утопиш у чарку,
повну по вінця
болем буття -
ковтоком одним вип"єш,
куснеш огірка.
почуєш, як лунами
лине той хрумкіт
по Всесвіту всьому,
наче той "help!".
і явиться раптом
вся дур у халепі
осліплого люду,
терор і репресії,
люта зненависть у завидках прикрих
від кривд і взаємних образ
душ, вщент зруйнованих
і знівельованих
хворістю нації
в тиші байдужості... -
де остаточно
вбиваються душі
під чарку
і хрумкіт
лункий
огірка...
13.12.2020 15:17
із затишку оаз...
ти зводиш замки піскові.
бурхливий вітер їх руйнує.
і ланцюжок барханів тут,
в пустелі лун здійметься хибний.
хвилясті лінії піску
від краю неба і до краю -
чернетки нотні.
поміж них,
тих ліній плавних і сипучих,
численні числа і слова
з великих літер алфавіту -
їх нерозбірлива рука
веде в безмежність, в темінь, прірву,
в марнотну марність, в забуття.
то ти ведеш туди їх з примхи
в розгубі, в мареннях своїх.
...лозину кинеш врешті.
втомний
підеш в нікуди,
навмання.
напівсліпі заплющиш очі,
коли на пагорбі хибкий,
в хитлявий
обрій невиразний
промовиш слово у роки.
воно впаде тобі під ноги,
розтане, звіється в пісках.
розплющиш очі в спеку неба.
побачиш танці хижих зграй,
орлиний крик почуєш,
озов
охриплий грифів,
левів рев
далекий,
зору недосяжний.
учув той звір -
життєвий шлях
чийсь обривається в пустелі.
коли у мрії, в міражах
ввійшов в облудний,
світ омани
крізь мирний
затишок
оаз...
13.12.2020 14:36
"...в мене заболіло серце. я прийняв ліки і приліг...задивився, як по біленій стелі повзала муха навколо люстри і все чекав - коли ж вона злетить?..не дочекався. заснув. коли ж розплющив очі - мухи вже на стелі не-бу-ло...і куди вона могла дітися?..адже усі вікна зачинені... - а мухи не чути!..от, такі у мне зараз забавки з хворості..." - розговорився давній знайомий, коли я завітав до нього у гості. звичайно, я "підправив" його мову тут, бо надто багато в ній розсипано московитських матюків...
...що ж, і Муму звикла до суєтності міста. але я трохи перефразую цей вислів щодо Муму - ...і тутешні мешканці звикли до існування у полоні і вже навіть не уявляють свого існування без москальської окупації...вони не відчувають і не усвідомлюють усю ницість зради своєї вітчизни!..і не помічають своєї інфузорної сутності у пацючому погляді кремлівського вбивці, єрепуда, божка москалів...не розуміють, що навіть таке ось потворне створіння гидує ними...
то ж, хай акордом до усього вище мовленого буде оцей віршик - як ілюстрація забавок хворого з хворості (цікаво якої???...).
білий крихітний слон
йде по білому полю.
в небі білий кулон
сонця над видноколом.
в синіх водах ріки -
дивно, зовсім не білих! -
в схові у хвилях роки,
з давності вже застарілі.
шелест дерев сумний -
хитані вітром сильним,
листям вітають вони
жовтим, червоним і білим... -
прощаються з білим слоном
з карликовим, крізь поле
йде що в задумі шляхом,
замкнутого на коло.
знаний лише вітрам
йде він під білим небом.
що йому той небокрай!
краю йому не треба.
з кроком все меншає він,
тане, слабішає, никне...
...з лунами білених стін
стеля білена зникла.
Зображено: 131 - 140 з 178
