29.03.2021 14:17
impromtu...
і спокій зник...він звіявся мов прах -
неначе хтось змінив умови гри,
сховав за перешкодами мій шлях
із посміхом з-за хмари угорі.........
10.02.2021 15:15
в завірюху...
ці танці віхоли мені -
меланхолійних літ минуле.
світанки де світліші були,
святково шумні ясні дні,
кохання справжнього пора,
міцної дружби непохитність...
тепер безпристрастність і хитрість,
вагання, сумніви, хандра.
сліпа в мовчанні самота
як поспів спогадам у тиші -
горійшим посміхом в колишнє
ця в сьогодення пустота.
коли похмурість в небесах
і лине час, прямує нині
безглуздим шляхом в прірву днини...
а там твій ризик і твій страх.
і танці віхоли зими
у відчай, в розпач...
на оману
той шлях був явлений в тумані
тобі в ілюзіях пітьми -
бо час почав зворотний рух
в твоїх тих спогадах у тиші...
................................................
сніги летять...летять горішні!
у танці шумних завірюх...
10.02.2021 14:16
в зимності...
я у собі весь...
в магічних фантазіях.
розіп"ятий поміж европ і азій
в апокаліптичні із гуркотом звуки
(що істеричний людський перегук!).
і мов офіцини роздуми словами
поліфонічні в роялевих гамах,
в мелодіях струнних під бій барабанів.
лунає мов крик оркестрова труба
заклично у завтра, у майбуття...
але - що крик той?!!...
нащо те завтра?!!...
там все клоунада.
і скрізь там руйнація,
п"яна москалиця... -
стягами мається
ця окупація!
і наче мов риба в розкинутій аві
б"юсь і здригаюсь
як доказ звитяг і слави...
...а у природі
так зимно! морозно...
хвилями снігу у білі кросна
щільно огорнуто все.
шаманить,
оперлась на костур льодовий зима.
вітер холодний ріже обличчя
і від сьогодення люто кличе,
бо сучасне...кому воно треба?...
мені
подорожньому
без потреб...
_______
офіцини - тут: флюгер
ава - риболовна сіть
москалиця - московитські матюки
03.02.2021 09:09
зачиненність...
за дверима - ревіння.
за дверима - грюк.
стовпотворіння!
ор падлюк.
реверс як викуп -
винен? віддай!
...он - летить м"ячик
кулею наче,
не ухилився -
тримай удар!
з того віку у віко
зліва у пику... -
є така гра.
юзом в калюжу -
з приземленням, друже!
(у роті кляп)...
вуха затуле -
но-ні-мі.
музика ллється
до-ре-мі
повз наші вуха,
бо всі глухі!
на зламі рухів
стягці гріхів.
юрики в захваті!
та хохітва.
круків та гав
тьмуща тьма... -
не відчиняйся!
задвинь засув.
спокій дорожчий
за гавкіт сук.
на шпари замка
кинь язика -
між здвоєних жал
хай дохне пліткар!
вхід бо дозволено
через пароль...
забудь недбало
(як вбитий цвях)
великих залів
пісні співця...
не відчиняйся!!!...
задвинь засув!
спокій дорожчий
за крики сурм.
спокій дорожчий,
він над усе -
як слово на прощі...
чи в медресе.
спокій - наука
огранених знань,
совісті муки
та позіхань...
...все перевернуте!
все перекручене!!
все не так!!!...
як остогидло скиглити,
мучитись...
реверс долоні
склав
кулак.
03.02.2021 07:48
лютий місяць - february...
непримітний контур долі
по долонях юлиць голих
february креслить криво
снігоспадами примхливо.
а в сльоту, у зморі сонну,
косооким хитрим блазнем
змерзлу волю у полоні
водить містом напоказ.
ухопив у зашморг мокрий
древа всі, малі й великі -
долу гне, хитає, душить,
холод вдихує їм в душі,
видноколо на заслони
нагло сховує на скон.
...закрутив сніги мов дзигу
дзвоном, гулом з тріском криги... -
там скажені коні хури
перемелюють на хугу
простір-час-і вимір суті
усього в нестримній люті!
білим мороком хурдел
у льодовій брилі скуто
в замороженій купелі... -
те життя в недолі білій
ледве дихає, ледь мліє,
у судомі б"ється в брилі,
нігті зламує об лід.
...сніг спадає.
і розтанув,
тане з неба
і сльотою знову стане
у захмареннях в тумані.
у калюжах - вирій в скалках,
віддзеркалень безліч сірих.
птах стрімкий з небес зимових
тінню явиться низинно -
одним помахом крила
промайне міраж оманний...
01.02.2021 09:09
.jpg)
на січневий дощ...
1.
незчисленні краплі дощу розсікають цей день
окликом крику пронизують землю
2.
туман закреслений пунктирами крапель
за завіски сховано обрій
3.
потоки жалю спадають у водоймище втрат
і мріється небо у забутті
4.
- ...розкажи мені казку... - голос відлунь
вибухом в тиші прозріння
5.
нечутно торкаються віти небес
занурені в чорний зруйнований обрій
6.
крізь пунктири дощу навперехрест із трасами куль
шлях руйнацій...не чумацький не до життя
7.
розстріляне сонце падає за небокрай
тоне в червоній багнюці шляху
8.
а ми по колу крокуємо стопчуєм тирсу арени
у з балабончиками ковпаках
9.
ми прийшли переможцями перемогти
між хрестами із крапель дощу і влучно стріляних куль
10.
поламаними парасольками крони дерев
зникають у відстанях на шляху за край неба омани
11.
тримають дерева хмари небес
крізь безлисті їх крони втрачалося небо............
в самоті...
1.
пліткують зірки коли місяць блідий у задумі
в пустелі засніженій вітер зводить спіралі снігів
2.
за кавою я і самотність ведемо розмову
безмежну і довгу як пісня вогню у каміні
3.
довгу розмову вести із завзяттям дуже цікаво
але нудно і томно читати таку многомовність
4.
безліч світів відкривається перед очима
у цій зимовій стрімкій каруселі
5.
тримаю пальцями слово кришталем супроти вогню
повертаю гранями значень
6.
зведена вітром снігів піраміда століть
ділить тіні і світло у днині
7.
дні за днями минаються там як один...такі схожі!
білий оклику знак між коханням і безлічі втрачень
8.
...філіжанка порожня в руці карим оком немов
споглядає байдужо мою порожнечу
9.
сни оманні привиддя у танцях вогневих сміються
близяться з реготом щось потаємне шепочуть
10.
здіймаюся важко із крісла плед поправляю на плечах
тікаю з облудності і самоти в многозначення слова
11.
сяє місяць блідий у задумі пліткують зірки у зимовість
і яке мені діло до сьогодення............
думка...
1.
снігом мальований світ крейдою білою наче
тішусь сніжинками речень в сторінках зимових укотре
2.
думка мов щит в суєті у прогресі руйнації світу
будую горожу з думок захищаю себе від загуби
3.
поміж гір і лісів і степів є ознаки спустошень бездумних
у сплетінні стежин і доріг ні початку ані завершень
4.
вкрадене місто кинуто в темну комору на плін
у світі закреслено світ в якому порпались люди
5.
чорною рисою - фініш, обрій - між білим і сірим
сіре - небо високе, чорне - то зле, в білому - бій і руїна
6.
білим шаликом звивисто в гай через степ пролягає стежина
обтяжена зрадою в мінах вона веде в пекло а може й до раю
7.
до най красивого липне удача приз - перемога сильнішому
то земна аксіома - йти по зігнутим спинам у прірву
8.
марнота марнот нас штовхає з минулого у сьогодення
заради амбіцій навчилися - вміємо! - нищити інших
9.
заплямоване все і засміяне в реготі кинуте в бруд
мию руки змиваю людське недоумство...своє заразом
10.
чітким обрисом - чорт! а то - янголом білокрилим в тумані
в снігопаді бавиться день тасує з ночами світанки
11.
сміється вітер з думки моєї шкребеться по шклу сніговієм
зіщулився знітився я...верзу казна-що...ні про що...і навіщо?............
.jpg)
примарність шляху в білій заметілі...
1.
під сяяння зірок і місяця ясного
забув про шлях що вів мене під небом
2.
на диво став прямий життєвий шлях нарешті
радію у літах збезсилений і сивий
3.
були надбання втрачення свята розчарування
як зважити вагу свого часу?...якими терезами?...
4.
і спогади усі заблукані між стін цупких туману
стрімливим сходженням лавин у незворотність долі
5.
каміння з неба...спрага...мерзлість у сльоту...вітри штормові
романтика то все шкідливих перешкод
6.
коли буття смішить а в клоунаді з клоуна не смішно
переступи поріг у horror в інсталяцію потішну
7.
а нині шлях в банальність і повторень безкінечних
і зміни змін немов в калейдоскопі феєричні
8.
і наче вже не йдеш а час тебе штовхає
спіткнеся - не біда, біда - коли впадеш
9.
бруківка чи асфальт бетон чи стежка степом
єдино то є шлях заплутаний примхливо
10.
від літа луни...мить весни...і осені капризи...
морози і сніги... - крокує місяць лютий
11.
шляхи живого прагнуть від пробудження в спочинок
зникає небо і темрява панує в зиму ночі............
присмерки хатні...
1.
над цим вікном кути у павутинні темні
а над дверима супроти вікна кути у павутині сірі
2.
біля стіни тахта брудною плямою у сутінках доби
і поруч стіл і море попелу недопалок гора у попільниці
3.
занедбаність недбалість і байдужість в супутники мені
плечима до плечей обличчям у прийдешнє
4.
там вся земля спаскуджена ордою...там вмерло все
розірвано життя на "до" і "після"
5.
на поверху на енному в конурі темній і холодній
сховав свою зненависть і змерзлу самоту
6.
у хаті цій я наче як у ніші із бетону
у прорізі вікна чужий мені незнаний світ
7.
і крізь вікно видніються орелі - гойдаються птахи
обличчями вони до попелища саду...до руїни
8.
і ремствуєш на себе...злий...на світ весь нарікаєш
але мов у дитинстві від страху ховаєся в цій ніші
9.
зійти по сходам вниз?... - ні думки, ні бажання порятунку
за пазухою ліні я не штукар на виходи зі скрути
10.
сиджу...курю під лампою зі стелі що звисає
дим запиваю кавою гіркою в темній хижі
11.
у сутіні в куті мурахами засиджена ікона
- ...у бездіяльності і думка нерухома... - як наче мове лик............
.jpg)
передчуття...
1.
гармонія з хаосу лине в позачасовість безмежну
у позапросторі основи всіх основ
2.
клумками всі шляхи в інакомовностях поховані слова
над ними квітнуть квіти...і зоря...і зорі ночі
3.
мізерність ницості нікчемність і паскудство
похлинуті в заливистому реготі сарказму
4.
і таїна блукає тінями захмаренням у днинах
в годині змін...в добі...на зламі року
5.
під сонцем віти - промені вітань...високі небеса
повили світ чуттям безмірної любові
6.
розкошами багатий день прямує в забуття
дзвіночками пісень у згадку на повернення в прийдешнє
7.
у протихід від заходу на схід на втіху сонцю
у супровід - акорд акордеону святковий в сьогодень
8.
буває так що нездійснене здійснюється врешті
і неосяжне раптом осягнеш невмисно легко просто
9.
на заставки усі кладеш невдачі їх розчавиш
і далі йдеш оновлений сміливий і рішучій
10.
веселе і спокусливе на вухо щось нашіптує цей вітер
бруківка хідника і та! виблискує святково у цей день
11.
в передчутті на зрушення в природі крокую мовчазний
душа в танку осліплена в чеканні мрій і дива............
22.01.2021 15:45
крізь біль...
коли сарказм суцільно скрізь,
розлогий регіт замість сліз
в біді кривавій,
біль,
брехня,
зневіра,хамство, метушня,
огидна зрада;
коли вмовляють бандюка,
а він все клеє дур-ни-ка
і дулі кидає у світ,
і матюкає всіх услід
...і то є правда.
коли у гамірній тусні,
в бучних святах при цій війні
гримучим змієм з-поміж трун
пахан -
не джинджик,
не жартун! -
отруту зроне,
коли отак із дня на день
гниє в страху тайговий пень
і за червоним плотом він
в сліпій зненависті вже тінь,
лайно у схроні...
...шукаю відповідь собі -
хто винен в тому?..далебі...
чи хто наврочив на тяблі
оте хижацьке нам у злі
і щулить око?..
читаю я скрижалі ті
в халупі темній і пустій.
лунає рух перегортань
у новий рік,
в зимову рань,
в старий неспокій...
____тябло - скрижаль
22.01.2021 15:14
місто зимою.
в кригу вмерзле місто - де сяяння зірок
і розсвіту цвітіння відсутні за відсутністю небес.
є лише купол непрозорий, білясто білий лід... -
він пагорбком у Всесвіт.
під куполом отим мурахолюди в холод
зомлілі і укляклі, ледь живі
і човганням означені у русі, заховані у сніг
брудним смердючим містом...
і там вчорашній день господарем сьогодні,
в якому майбуття із днем позавчорашнім
подібне в кожну мить.
і битими шляхи в глухих кутах мов змії
у безлічі сплетінь прямують всі в безвихідь!
безликі і заблукані людці у запалу, в завзятті
торканням до кутів в мороз, крізь заметілі
в шуканні таловин і тріщин в брилі льоду -
і диханнями в них видихують отруту...
в безглуздий рух вони
крізь сніг немов у темні чари
в зимовій сивині розвернуті назад у сьогоденні,
яке вчорашній день.
...а хибне майбуття з позавчорашнім схоже
із днем несхитних криг у місті люду в льоді...
20.01.2021 14:07
коли за порогом пекло?...
довжелезним безмежно змієм
вповзає підлогою протяг.
розсовує стіни, допоки
вони не звіються штипом
у темряві темних матерій.
і жалом, тригостре лезо -
лезо болю, жалю і печалі -
жалом цим змій безмежний
трощить настирно стелю.
і дах вибухає! в простір,
у космос летять уламки...
і там, у Всесвіті тому
створіння хвостаті гасають
на конях смолистих пекла
вершниками у кульбаках.
зривають пугами зорі
і скидують вниз зі свистом.
де їх підбирають, складають
у кошики верболозні
мелюзини, лісниці, мамуни,
одміни, капуші і... - морок,
що манії дух зловорожий.
до млину ті кошики зносять
жертовним дарунком.
у шані до ніг Млинаря висипають
злодійські вкрадені зорі.
простромлює він їх списом.
над огнищем з чорним димом
з зірок випарює мрію,
доки золою не стануть.
на жорна кладе їх камінні,
в смолу перемелює.
потім
у пекло -
створінням хвостатим на радість! -
дощем, висипає смолою
з гігантського молоскипу.
в ебенове небо - вереск!
і захват кувікання, виски
до Млинаря лунають...
...і той апогей радіння
аж до шпарин досягає,
з яких лютий холод віє -
крізь них довжелезним змієм
вповзає підлогою протяг.
...не щільно причинені двері
зі скрипом
хитаються
вільно...
19.01.2021 15:36
пекельна тризна...
в усьому скрізь - іронія, сарказм,
дебільні "ге-ги" з "правди" без прикрас
і ню в тату мистецтвом напоказ,
гламур попси і порпання в "білизні",
плітки, байдужість, хамство, матюки,
лайно брехні із владної руки
злодійського правління в ці роки,
в яких знаходимось в реформах ми усі
немов у твані слизній...
чи стане з того кращим нам цей світ?..
...собі самому (виступив аж піт!)
складаю "упокой на многи літ",
під дружній регіт я собі лаштую тризну.
і інфантильно наливаю в склянку
вино по вінця й ллю собі в горлянку
у думці, мов... - бухаєш?..пий, козел!
душа в хаосі тіла не спасе - приспи її!
сміттям хай занесе...
...в гармонії сама одноманітність!
а тут - бардак! лаштуй своє життя -
гріши, кради, брехай без каяття!
пиха твоя доречніша за гідність...
адже не рай - нам пекло рідний дім!
бо там є біль, страждання, его над усім,
кострища вічні, блискавки і грім... -
так люба нам усім різноманітність!
злягання тіл, із гоцами пісні
і регіт, крики, шкваристі вогні...
містична діва - гля! он - верхи на труні!
усміхнена, із бісом грає в шашки!
і ніжкою вино штовхає з пляшки...
Зображено: 111 - 120 з 178
