21.04.2021 13:59
коли сходить сонце...
пелюстки цвіту небесних зграй
хитає вітер за небокрай.
і збудний вітер ллє, лиє лій
у обрій збурень, де спить палій.
там сонця лігво і ліні плинь,
у лоску втіхи проміння млінь.
арканом в небо від юрми ор
земної треби і бунту хор.
у злі і зливі гроза погроз.
повз вітру - хтивість. і мрії повз
під бій тамтамів під небом бій!
у шарлатанів у бруді стрій...
в канкан омани перевертні
впадуть в захлання у однодні
в обійми ласки і примх надій -
у сьогочассі сей день їм свій.
живуть у миті, минають вмить.
прийдешнє в сітях їм лише зрить.
мовчить минуле! бунти - понти!!!...
було?...забули! нам далі йти...
танцює дурень - з каблуків брязк
у пил обурень, в безвихідь, в яз.
а сонце зійде як завжди в синь
ласкаве, мрійне поміж перлин -
хмарин рухливих, мінливих доль,
негамірливих в роздолля воль...
21.04.2021 12:52
про що оповів світанок, або... - на обріях весни
яскравиться сонце!
там, де безобрій
зіштовхує хмари
у бескет,
до скелі,
світліє яскиня в якій з келією.
там вартовий
старий
біля входу.
сивий, поважний
і дуже суворий.
із шаблею ходить
зіркий, страхітливий.
погляд проникливий
і всеохопний,
коли проходжається він
біля входу.
хмари спадають,
стогнуть штормами -
бьються шалено
насмерть із вітрами!
падають зранені
важко на землю -
і огортають землю туманом,
сходить по сходам якого неспішно
білий у білій хламіді послушник.
він умивання у водах туману
безмовних обітниць - що непорушні! -
вчинить ретельно. затим... -
перед ним
впаде на коліно і голову схилить
той охоронець зіркий, страхітливий -
шаблю віддасть
і розстане у хмарі,
у небо увійде
грозою,
зі сміхом... -
і зникне веселкою.
легко і тихо
розсіється морок.
в молитві прочанин
у келії теплій,
ясній і привітній -
в якій навіть тіні
веселі і світлі! -
руки здійме у молитві вітання,
в пташиному співі світанок вітає,
радінням душі у зустріч цвітінню,
весни і коханню...
...там,
у безобрію
в хмарах
туману.
13.04.2021 14:14
що ж...хай буде так...
...і відбуватимуться події, про які я вже не знатиму.
лунатимуть промови, яких вже не почую.
буде речення, яке не встигну завершити.
коли напівкрик, чи напівстогін злине до небес
останнім запитанням до Бога і світу від мене... -
можливо...
мабуть...
напевне...
а, може, й ні...
хтозна...
кажуть, що в кожного своя книга буття...
і з часом вона гортається у зворотному напрямку -
і головне тут не заблукати у дитинстві.
...жартую.
сміх сміхом, але таке трапляється частіше
аніж ми собі гадаємо.
проте... - як на мене, нічого із вище означеного
просто не відбудеться...бо я вже там, у минулому.
прийдешнього не бачу.
сьогодення не чую та й навіщо воно мені...
реальність за туманними лаштунками.
я весь у своїх спогадах,
у своєму вигаданому світі реалій.
ось тепер, зараз - граю в шахи...звичайно ж, із самим собою.
уявив собі суперника - мовчазний він, похмурий, безликий,
у чорному каптурі...і ніщо не порушує німу тишу... -
тільки шурхіт оксамитового майдану від ходи шахових
не фігур! - постатей...
він - наглядач за часом,
охорониць чистоти вічності буття,
безперервної послідовності подій...
я - тимчасовість,
яке уявило себе споборником якихось нетлінних істин буття...
але втратив усе внаслідок тієї споборності.
і тепер ось - страдником сів грати в шахи
супроти могутнього воїна вічності...
граю в очікувані свого вироку,
в очікувані останнього слова,
останньої миті...коли темрява
м"яко ступаючи по оксамиту шахового майдану
хрипло і тихо промовить
- ...шах і мат... - і від тоді я стану уявне...ніщо.
......мовчазний, похмурий, безликий, у чорному каптурі
сидітиму в шаховій грі супроти невідомості.
байдужий, промовлятиму вирок схожим на мене колишнього.
о! як легко уявляти собі темний світ...
набагато складніше уявити собі
світлий, райдужний, щасливий, радісний світ.
ще складніше - уявити світ кохання...
особливо, коли ти більше не знаєш подальших подій,
спрямованих на покращання буття.
не чуєш промов, слів просвітлення.
коли не встиг завершити речення на папері -
з пальців зронилося перо.
коли твоє останнє запитання до Бога і світу
лунає в пустелі безмовності.
коли остання сторінка твоєї книги буття дочитана тобою і...
закрита,
відкладена,
у схові темряви.........
13.04.2021 13:16
зморений містом...
по вулиці ідеш.
споруди височенні зліва й справа,
не видно аж завершених вершин... -
там замість них розтрощені щелепи
у хмарах губляться і тонуть.
озії сірі ці схилились над тобою -
ось-ось впадуть і поховають
тебе в смітті руйнації,
зітруть про тебе згадку,
розмажуть по асфальту хідника -
як того слимака...чи ту комаху,
про яку не матимуть і гадки,
що десь подібне щось то існувало...
...хихикнув сам до себе
і скулився від холоду у слоті
під курткою у каптурі безликий.
в кишенях куртки руки -
неначе там тримаєш всі думки,
чуття, інстинкти до буття, бажання, мрії...
і мету - живим дістатися до хати
в одній із тих споруд химерних.
в тій хаті ти - хазяїн головний,
найвищий газда там, король і Бог!
могутніший за всі ті хмарошкряби,
мета яких на бруд тебе зчавити.
аж - ні!
ти - велич!
ти - людина!...
і ти такий один...єдиний,
в однині серед усіх істот,
як екземпляр дорогоцінний в живому світі.
бо ти - носій думок і творчої наснаги,
і руху...дій!
ти - осередок, джерело духовного початку...
...хихикнув знов.
у хаті вже.
і крізь вікно вдивляєся у місто -
міфічним звіром дихає що в небо,
яке в сльоті зливається униз...на землю.
стоїш і дивися задумно у вікно.
і каву пив.
дим сигаретний видихнув на скло -
так, наче ти хотів позбутися уяви,
сховатися від жаху майбуття,
що рикає, згорнулося в кільце
містичною химерою...заплющив очі,
промимрив
- ...довше чим життя триває,
чіткіше тим і витончише різблеться
в уявності прийдешнє... -
розпачливий твій шепіт,
стихаючи у засідці, у темному куті
завмер
червоним
оком......
13.04.2021 11:49
за блискавкою куртки...
ховаюся у собі...барикадую усі входи і виходи у світ...бо коли навіть розвіється темрява ночі - все одно одразу, неодмінно! оточує сірість дня, що їсть очі, в"яже язик, вбиває думку, ломить і крутить усе тіло...наче днина ця намагається вичавити з мене залишки мого "я"...і тому, коли виходжу з хати, ретельно угортаюся, щільно закутуюся... - аби ніхто! не зміг проникнути, пройти крізь мене, прозирнути хижим (та хай хоч і добрим!) оком мої думки...чи дістатися, збагнути оте моє "я", мою особистість...рятую себе як вмію...бо кожен сам за себе відповідальний...і коли вже тонеш - тони! або рятуйся, борись... - і всі навколо будуть співчувати, хвилюватись, робитимуть ставки на твоє майбутнє спасіння чи неминучу загибель, бо...якщо ти не допоможеш собі сам, ніхто не допоможе - бо воно ж твоє, власне життя...і це аксіома сучасності...але... - не хочу отих усіх "співчуттів", "захоплень", "жалів" та всіляких "охів-ахів"...не хочу пліток...до біса!...піду хильну пива...
застібую блискавку куртки
мов шкіру на захист вдіту -
ховаю від холоду тіло,
ховаю тіло од світу.
і душу свою вразливу
обережно-дбайливо-обачно
за засови і замки всі
закрию!
паркани
зведу височенні
що зверху з колючим дротом.
і на загратовані вікна
наліплю чорную плівку.
кватирки усі закрию,
повісю замки амбарні.
і двері усі дубові -
геть чисто усі! -
закрию,
позамикаю!
аби ні промінчик щоби,
ніякого зойку, звуку неспокою ззовні,
із околу суєт марноти
марнотний непотріб зайвий... -
не втрапили, не турбували
духовність мою високу.
не бачили щоб, не чули,
не знав щоб ніхто
про душу мою безцінну,
що на подушечці скніє
і - сита! - в теплі животіє,
нидіє власним світом
під захистом мого тіла,
що заброньоване в одяг,
надійно за блискавку куртки,
яка мов та товста шкіра
на захист мною одіта...
11.04.2021 13:34
весняні збентеження...
небеса - атмосфера, нашарування сфер.
одна з яких - ноосфера...там ми.
такі тичасові, злодійні та метушливі!
у справах і поза справ суєтні у суєті, жадібні і сварливі.
влаштовуєм війни, вбиваємо, боремося за мир.
завжди у протесті...у сфері отій
валуємося поміж собою за владу.
бо влада нам та як завіса в театрі -
за лаштунками там завжди фальш не прихована
і махінації, маніпуляції...і репетації на брехню
під галаси наші і чвари...
бо вимагаєм (від кого?...від таких же, як ми?!!...)
законів і права, своєї волі (і це осбисте, власне, святе!),
вимагаєм освіти, добробуту у бутті,
охорони здоров"я (а як же! здоров"я - життя),
справедливості, правди і...мови (???...)...
але то вже таке...і до чого це все?...
тут ми про кохання...основу основ!...і про нього ведеться.
...поруч мене за столиком п"є вона каву зі мною.
розкішно, вишукано і граційно тримає вона філіжанку
тонкими довгими пальцями...мовить тихо про щось інтимне.
вологі цілунки від неї обіцянка сексу і ласки, і млості утіх.
і ми тікаємо із кав"ярні подалі од світу сього недоречного
за сотні засовів і замків, до замку, в палаци кохання.
і до нас там лише долинають відлуння якісь, поголоси, чутки...
наче там десь, із зовні, далеко за стінами, брамами нашого замку
гинуть від голоду і самогубств, викрадають, гвалтують,
вбивають людей...
що трапляється навіть люди зникають в нікуди.
а ще (і про це кажуть таємно-утаємничено,
вказівного пальця прикладають до вуст)
декотрі проклинають кремлівськую хунту
разом із командуючим, головніший що най! єрепуд
за руйнації сел і осель у містах,
за терор, мародерства, убивства...але про то -
дуже рідко! бо "ватне" збіговище в більшості все ж
і люто ненавидить "укрів укропії"...
так от (поголоска така є) - за симпатію до України
москалі, що пролізли сюди, звіріють, їх тіпає наче у сказі!
хапають симпатиків тих, б"ють і катують в підвалах до змори своєї
...бува, і до смерті.
коли вже не вб"ють - здоров"я позбудися точно.
то ж, як любиш свою батьківщину (а права такого не маєш!) -
сидь тихо, люби без надриву і фанатизму...
- ...а що?... - прошепотіло томно кохання мені на вухо -
ми принижена нація, скалічена ще за орди...орда відродилася,
суне навалою знову...треба бути смиренними в час пошуку миру... -
і подих гарячий обпік мою шию, схилилось кохання
і пристрасним поцілунком закрила мені вуста -
бо знає і розуміє, що не подобається мені,
коли у чарівній головці її такі ось нестерпні для мене думки,
що я не терплю! не витримую цих дурниць...
врешті, можу втекти до чернявки -
вона така ж романтична, спокуслива і загадкова,
краси чарівної!..заблукаю із нею (а чом би і ні!) -
заблукаю заблудою аж до світання ( тому що,
як каже яскраво біляве кохання - "відьма вона на метлі").
прогуляю, проп"ю із чернявкою все, програю у карти!
що від мене лише залишиться тінь від настільної лампи
в стінах пустої хатини...знищений буду на нуль!...
залишуся у самотинні...
тому й таким пристрасним поцілунком
кохання тримає мене біля себе,
утримує поглядом, подихом, порухом кожним.
...так і існуємо ми удвох - я і кохання
в коханні і злагоді в замку кохання
без прощень, прощань і печалі.
на столику в льоді - шампанське,
шоколад у цукерниці, цигарки, запальничка
і пролісків ніжних букетик у вазі.
і ми у шелесті простирадл гасимо до нестями
жагу і пожежу від пристрасті...допоки не влучить у нас
снаряд чи граната яка...та на то є, звісно ж,
Господа воля...
так - на все і у всьому воля Його.
кохання також є від Нього - таке різмаїте і не постійне!
легко б"ється, ламається, рветься, швидко згорає на тло.
або ж довго трутизною тліє у зраді і злої брехні.
кохання - матерія витончена і тонка.
і нею жонглює Божа рука, духовністю нашою править
і спонукає, примушує нас обирати -
свобода, неспокій і творчисть?...
чи то смиренна покірність раба?...
...на схилі років крокую рабом покірним коханя,
блукаю в садах її вічно квітучих -
в садах мрії, чарівності і...
натхнення.
08.04.2021 12:48
ретро...
ми пили вино з кришталевих струнких бокалів.
між нами кохання сходило сходженням сонця
з-за обрію біло рожевих абстракцій
і різноцвітом веселим в степу, у гаях і на березі річки,
яка
дзвінким джерельцем спадала до озера лісу... -
там легіт у листі хитаннями тихими віт
привітно ласкавий у день сьогодення нового.
...а кохання між нами - граалем латаття
розквітлого пишно у світ сновидінь, фантазій,
уявлень і явлень краси наяву...
перед очі, навпроти - жадане і карооке,
з усмішкою в погляді і усолод між нами...переді мною.
кохання! як прірва століть...як загадка сфінкса,
самотність на острові Того Що Дивиться В Небо -
камінний від згарищ знов стає полум"ям лави вулкану;
як велетня птаха злітання сміливе від Наски пустелі
у Всесвіт - шукає вітчизну він там між світами... -
безмежність йому у супровід вічного пошуку.
...раптом - блискавками небеса! розірвані в зорі.
у спалахах рваного неба метелик чарівний і чарівнИй
зрушує крізь хаотичні поривисті рухи вітрів,
барвистою квіткою
легко, пушинкою впав коханню на світле плече,
оголене що бурхливими хвилями моря у штормі
громопадінням прибою...
торкнутись плеча обережно навіть не смію -
бо ж колами вод розійдеться в часі ця мить в сьогочасі,
у мареві втоне, розстане видінням образів дійсність.
...ми пили вино з кришталевих крихких бокалів.
розмовляли про суєтне і не суттєве, пусте, про ніщо.
- ...я кохаю тебе! - несподівано мовив.
- ...і я тебе теж... - болем солодким припали до серця слова
скріплені довгим цілунком кохання.
P. S.
як давно то було!...старію...бачу нині найгірше в бутті.
найкраще, найліпше - спогадом цим і подібним лише.
в задумі дивлюся крізь грати у небо,
з якого сіється дощ в окуповане місто людей -
вони вдягнуті в чорне, в незграбному гуморі
топлять, приховують розчарування і злість...
і чекають...чекають примарне покращення,
зійде яке їм...обіцяне ж бо...
31.03.2021 12:12
стежка весни
тінь...від місяця тінь на стежці в саду від воріт.
квіти схилились у сні, стеблами вигнулися до стежини,
листям торкаються, тонуть у тіні,
від місяця що пірамідної туї.
а поруч у хитросплетінні срібнозатінених віт
крислатої кроною липи
дзвінкий соловей кохання виспівує в ніч.
затінені місячним сяєвом мліють зірки
від захоплення співом у ніч солов"я -
прикрасили небо барвистим кришталем,
іскри вплітали у пісню, в якій захлинався закоханий птах.
...вітер задумливий і відсвіжний
нашіптує спогади давні і дивні,
з забутої хвацької юні.
а в листі...а в листі - шумує там легіт!
мов дихання бризу у спокою моря,
де стрімко пливе і злітає над води
верхи Орфей на дельфіні,
дмухає в мушлю чарівних мелодій
у супровід пісні кохання.
...сліхаю пісню.
мелодії слухаю.
у спогад вдивляюсь у давній, забутий.
не зчувся навіть як сигарету вже допалив.
видихує димом в останнє у спогади ті,
обгортаю в тумани їх наче -
в серпанковій сітці легтом звіяно спогади всі.
і до воріт, за ворота провів я,
поглядом суму цілую весну,
яка в місячній тіні прозорій розстанула
там...між дерев...поміж віт у саду.
30.03.2021 14:52
муза весни...
ти помилилась...заблукала мабуть.
завітала сюди, у гості до мене старого.
в халупу нудьги і мовчань.
весною усміхненою увійшла,
піснями чарівних птахів.
і мовиш про щось шепотінням легким,
ледь відчутним шелестом
легота в листі тополь і верби.
я спішно нотую тебе.
заношу в простір білий паперу слова.
зачитую вголос.
і ти виправляєш похибки і помилки.
ми пишемо разом,
малюємо радість і велич краси...
а потім зманила у степ.
водила в ранкову зорю.
підіймала мене до зірок
на крилах захоплень і мрій.
і знов - крізь вечірню зорю
по травам і квітам казкового степу
повертала у дім мене...в мій і не мій -
на бароковий схожий палац
в різнобарвному сяянні був він,
на ляльковий дарунок чарівника.
озирнувся - ти крокувала від мене
у обрії веселкОві...нам більше, напевне,
ніколи вже не зустрітись отак,
у любові...
щось саркастичне, цинічно пахабне промимрив...
...умить зникає палац мій! і я... -
у холодній халупі нудьги і мовчань.
і відраховую кроки.
...на шиї - ліхтар.
хитається він проміннями в сивий туман,
у морок буденності побутування.
сходжу наче сходами вниз,
у марноту марнот, у безодню, у прірву,
вгрузаюся в чорну діру...
о, музо! я бачу тебе там -
як стрімко біжиш ти по зорям і поміж зірок!
легка і велична у Всесвіті творень,
руйнацій, відроджень і...безголосого болю
у непроглядній пітьмі.
...і був тобі шлях - уквітчаний промінь веселки.
29.03.2021 14:29
коли цвітіння...
за полем бою
руїни воєн,
з недолі доля.
упале слово -
гірка полова.
і погляд в обрій
у злі спідлоба.
з одаль одина
між мерзлі днини.
і розпач-відчай
хвилині вічній.
і сповідь болю
охриплим словом.
а кроки в ліні
весни між тіні.
дзвінким спаданням
весняна хляда -
з небес негода
ця корогодом.
хитання хитань -
вітри у вітах.
туман омани
вітань останніх.
і кроки в ліні
з полону-пліну
в цю мить останню
у рань світання.
коли цвітіння,
зоря на іній,
дощі сльотою
з небес святою,
вітри бурхливі,
гроза і зливи,
пташині співи
і крики півня,
і днини...днини
в сітях одини.
в душі неспокій
і сум глибокий.
напилий вітер
блукач у вітах...
...шумка повз мене
весна знаменна...
Зображено: 101 - 110 з 178
