26.07.2023 12:19
"серед вулиць пізнього літа..." (Шон Маклех, "Провулки").
.jpg)
...коли крокую хідником
по місту втомленому стомний,
склепінь небесна під замком
у замку хмар - він невагомий
міняє обриси весь час
своїх казкових башт. і стіни
хитні руйнуються і враз
знов постають міцні з руїни.
в деревах вітер шарудить,
шукає в листі юну осінь.
а місто... - вироком лежить,
в негоді цій хворобне зовсім.
воно в ганьбі примара тут,
на цій землі посеред степу -
тут люди скніють, не живуть.
самих себе звели в халепу.
по центру міста шлях важкий
в ковбанях, тріщинах і ямах.
для пішохода не простий.
і для автівок - ризик зламу.
будівлі всі як наче сплять.
і стіни їм мов пасма сиві -
доземно хвилями висять
з-під картузів в чекання зливи.
у серпні вже пташиний спів
є не такий дзвінкий та жвавий.
десь крук самотній прохрипів.
чи десь затіють свару гави.
чи не сміливо горобці
щось процвірінькають панічно...
серпанком вкриті манівці
буття штовхають на узбіччя.
і загадковий обрій вже
не є обіцянкою мандрів.
і помаранчове драже -
підсліпне сонце з-поза хмари -
не гріє та не веселить.
лиш порух листя, вітру подих
дають розради світлу тінь
передосінньої природи.
...у місті жевріє буття.
ось-ось зійде до нього осінь
золотошитим лататтЯм,
зійде сумна, печальна зовсім.
...десь канонада?...
...грім?...
...огром?...
...я чую біль важкого літа?...
коли крокую хідником
в цей день
між днів
одноманітних.......
.jpg)
24.07.2023 14:57
така собі притча про цвіркуна...
цвіркун плигонув у гранчак,
на денці котрого було вино -
вмить сп'янів
та й завів серенади.
зітхала цілинна земля,
ловила звуки травою,
шукала,
здіймалась до нього цвітами.
усесвіт осипав його зірками!
у данок віддав йому
вічність і вакуум.
- ...це багато!!!... -
скрикнув цвіркун
і замовк...назавжди.
...а гранчак обернувся у квіточку,
синій дзвоник,
що тамує сум у бутоні.
24.07.2023 14:20
тут про самопочуття, про здоров'я...хоча, може, і не тільки про це...
у карку тиск шалений...що аж ну!
думки там все відлунюють у вухах -
шепочуть, плачуть, з реготу на сміх,
соломкою шкребуть і б'ються глухо.
ось-ось злетить у друзки голова!
у безліч, у дрібненькі черепушки.
розлущиться... - а там пусті слова
в хрестах козирні, оники по масті!
і джокером тупцює, гупотить
прокляттям доля, думочка в серпанку -
склада у сіть рожеву всі думки,
співає щось забавне спозаранку
і дивиться у ввічі з-під руки -
в хаос перетворила мені душу!
показує малюнки мовчазна
мультимедійні - їх дивитись мушу.
в малюнках тих літайок повів крил,
там фуркіт бджіл над квітами в дзинчанні,
ілюзія ледь видима крихка
хитається бліда, сумна, обманна;
там водоспад ховає темний грот
і крик лунає з кривди у тортурах...
і чути як квітучий степ і сад
ті звуки п'ють у дощ клавіатурний... -
минуле все в малюнках як тепер,
у сьогоденні...бульбашка наразі,
вмить лопнула й розсілась на гілках,
над долею миттєвостями часу.
...я кавою випарюю цей тиск!
затягую в петлю тютюннодимну...
а він - пся крев! - рахує мені час,
пульсує в скронях і в усіх судинах.........
.jpg)
23.07.2023 13:37
фантазії, уява, надумки...навіяні знаком зодіаку...
в бурхливій непостійності буття,
в утробі воєн незчисленних... -
тих воєн, що з самим собою
(за і проти себе)
влаштовує могутній сивий Всесвіт... -
з глибин космічних у туманності Підкова
славетний воїн і стрілець
кентавр, дволикий Кронос
здійняв свій лук і навмання
пустив стрілу -
вона промінням вогняним
пронизала світи зореутворень,
затіяла там чвари і хаос
серед істот розумних...
...навіщо так божественний вчинив?...
забави для?...з гультяйства та нудьги?...
заради Еволюцій?...
чи, може, задум Бога був який?...
про те не відаєм, але... -
всі правила, закони
мов пил із попелом розмішано було
в скерований каданс
Люцифером усміхненим.
усе тепер
тримається на шальках терезів,
які тримає Его -
спотворювач і виверткий негідник,
паскудник отакий, що гадить всюди,
спотворює усе -
себе, людей, держави і суспільство...
а що суспільство?...
не журиться воно, живе собі неспішно.
коли порушить хтось то правила у грі,
чи там закон якийсь порушить -
для них він буде злодій, дурень і порушник
спокою у їхньому бутті.
- ...так він же хам!
і він такий негідник!... -
обуренню і подиву людському
немає меж і стриму!
і тут же - тиснуть вбивці руку,
яка по лікоть у крові.
та ще й грайливо заглядатимуть увічі...
во істину! суспільство у дволикості
маскується майстерно!
проміння вогняне
скрутилося петлею над буттям,
стискається...ослабне, а чи ні?...
так і затягнеться фатальна
на шиї безтолкового суспільства?...
і взагалі - були там зведення законів спілкування?...
чи лише правила для гри?...
а потім з правил тих самі ж розреготались?...
тому й потрапили в палаючу петлю?...
тепер Люцифер диригує їхнім часом,
скеровує в каданс усі потуги їхні?...
чи вишкребе з минулості себе в прийдешнє
суспільство запетльоване у часі?...
стріла стрільця
вогненним розчерком миттєвості віків
руїни та уламки залишила,
у магмі спалюючи їх,
в річках (вогневих лавах).
стрімка, нестримна - зникла
в космічних відстанях як згуба всім світам,
у всесвіти численні
жахи несе, страхи панічні сіє...
- ...отож!...
в усьому винен знак астральний! -
здійняв цунамі Всесвіт. - ...прибрать!
і знищити його!...якби не він,
питання не зринали б риторичні,
які зникають не пояснені в безлунні.
і відзеркалені свічадами часу,
не поверталися б ізнову риторичні
в риториці пустій та лопотливій... -
і розпочав нову війну розгніваний Усесвіт.
у пристрасті нестримній
світобудову, світоустрій
він знищив у ніщо, ущент,
поставив крапку всьому...
а також і безсмертному собі.
...навіщо ж так божественний вчинив
з туманності підкова?.........................
21.07.2023 13:14
знову мене манить до зірок...знову мрії застять мені очі...
.jpg)
пером чорнильним - коло в розмах!
в безобрій зрушу небокрай
і зазирну у Всесвіт ночі,
в зіркові очі
і за грань
струминних променів в структурі
пірамідального буття,
у несвіт,
фальш,
у небуття.
туди, де час сягнуть не може -
війна відроджень там...війна.
там у люстерках плазмовидних
взаємознищення світів
і перетворення гібридні,
зубовний скрегіт в німоті.
там всі подробиці містерій!
шляхи, якими йде життя -
воно ad astra,
прагне Ери,
у трансі,
в радісних святах...
там все живе і все бездушне
у метушливості своїй
крихке, розламне і розрушне,
жертовне в лютості стихій...
все тимчасове прагне крапки
і пам'ятає про межу -
свічки запалює
і рампи
на славу правлять,
стережуть -
аби з Фортуною у танці
не розкрутитись врізнобіч
як сонячні протуберанці
в біду, у розпач, вічну ніч.
бо згине все -
птахи, тварини,
рослинний світ і світ людський...
не дай нам Бог! такої днини...
і зачиняю світ вузький,
в який невмисно зазирнулось
за коло креслене пером.
чорнильно крапкою замкнулось
і за невидимим замком
билину думаю нескладну,
пірнаю в мрії мов у сни... -
були ж билини у баладах?...
були і є...
куди ж без них.
21.07.2023 12:47
...а моє місто радіє з того, як вбиває мокша Україну...навіть вбивство мирних мешканців - дітей, жінок, немічних, людей поважного віку - їх ані скілечки не хвилює...вони радіють... - хто приховано, мовчки, а хто відверто і вголос...їм, "сука"! весело...
в місті моєму темному
сніг піднебесний сирістю.
кожна сніжинка - тінями,
буро брудною плямою,
темною скатертиною
вулицею між помешканнями.
радощі у зненависті,
оргії, танці шабашу -
в місті вітань, веселощів.
мокшанські орди - осаною
місту моєму темному,
темному місту нікчемності.
пиво, горілка, винами... -
містом по жилам, венами.
мозок в нірвані святковості
в розрух надій пологових.
з реготу слини кривавими
струменями, потоками
і рівчаками червоними -
риски з реготу лицями
в місті моєму темному.
тіні зрадників схиблених
вбивством невинних втішені
в місті моєму потворному!
квіти в сонці зів'ялими -
красна весна за пОлогом,
за балдахіном фіалковим -
в місто мешканцям схиблених.
що у брехні копирсаннями,
накровими громитаннями
у мовчазній зненависті
п'яні з крові жертовної...
п'яні з крові жертовної...
...в місті моєму зловтішному.
в місті моєму темному!
що із зубовним скреготом
до людяності і людськості......
20.07.2023 14:17
а що, як би у мене і справді була статуетка дракона?...от, пофантазував про це...
.jpg)
знімаю пил ретельно, обережно
м'якою оксамиткою з яскравого дракона,
який завмер у порцеляні
на злеті чи в стрибку
і поглядом завзятим
мені дивився в очі.
крізь очі - в саму душу,
в серце, у чуття, в думки...у мозок.
ось-ось і пихне з пащі в мене -
вогнем чаклунним в попіл оберне...
о! ні - то все жахи уявні.
цей дракон - мій оберіг,
мій амулет, мій талісман удачі,
мій знак астральний!
і по життю ми як оті близнята...
з різницею лиш в тому,
що він - сказання, міт, легенда,
оповідь билинна...а я
насправді - дійсний! - ось плазую,
реальний - реальніших у світі не буває.
у побуті існую, побутую,
в безладді копирсаюсь вертуном.
в безодню темряви прямую... -
скоріш за все в інферно.
якщо, звичайно, крилами дракон
змахне могутньо раптом
і винесе мене зіркам устріч,
в життя, у рух, в оновлення, в майбутнє,
в романтику кохання...ех! занесло ж тут мене!
замріялося надто...
...і ставлю іграшку з крихкої порцеляни,
забавного дракона на полиці
між книг і квітів штучних у вазоні.
тепер він тут як наче вдома -
у заростях, у джунглях непролазних,
побіля мудрих книг...
...з фантазій всіх своїх
лише зітхну з розчаруванням.
піду халвою каву
міцну підсолоджу -
аби цей день залишився мені
у пам'яті солодким,
з присмаком халви
і ароматом кави...............
20.07.2023 12:42
вибава - рятувати, допомагати, вивести, звільнити...походить від бхаваяті (з давньоіндійської) - викликати до життя, бути.
.jpg)
кожен має свій шлях.
як планети мають орбіту.
але в нас - смуги цих перешкод,
які ми собі креслимо вперто.
вибудовуєм стіни на них,
об які розбиваємо лоба.
комусь в тому є зиск.
а хтось каменем падає вниз,
розмірковує сумно про долю...
та чи маєм прийдешнє якесь,
коли Всесвіт прискорено гине,
середовище поміж зірок
порожніє, у темряві мерзне?
а чи добре, що той
апокаліпсис спалахом гримне,
коли всі ми зійдемо на тлін
чи усохнем кісткові під грунтом,
пластівцевим сміттям
рознесемося вибухом в несвіт?...
і зітруться шляхи
з перешкодами, в труднощах штучних.
і планети з орбіт
розлетяться відламками в безвість.
коли раптом про все
не залишиться навіть і згадки -
хто згадає життя,
якщо відлік самому собі
час з утомленим зойком завершить?...
...в міражах і відлуннях в ніщо
у дифузних міжзоряних смугах
знівелюється Всесвіт зірок,
захлинеться у хаосі несвіт...
...але потім то все!...
нині нам подарована ласка
рятувати цей світ
вдосконаленням власного світу.
і начхати! що наше буття
кимось міряне лише у миті........
.jpg)
*****дифузні міжзоряні смуги - слабкі смуги поглинання міжзоряного походження в спектрах зір...питання походження цих смуг досі не з'ясоване, хоча запропоноване низку гіпотез.
19.07.2023 12:53
стежинний пил...
як закруте сонцевітер
на стежині пил,
що крізь степ,
сади,
між квіти,
між камінних брил
аж за обрій,
обрій димний
фентезійних хмар
заведе у світ незримий
дивовижних чар.
розплететься на три коси
в згубний
темний край,
в небеса,
в неспокій,
в грози,
в усе гірше най,
в хаотичне
та руїнне,
в попіл,
згарь і пил...
там стихії безупинні
б'ються в небосхил
і сплітаються в стежину,
у єдиний шлях
крізь століття швидкоплинні,
біди,
біль,
у крах сподівань і мрій,
надії на красу цвітінь,
де спадає безнадії
вибухами тінь.є
наче хмари в тепле літо
хвилями хвилин
там здіймає сонцевітер
на стежині пил.........
****згарь - тут: випалена місцевість
19.07.2023 11:40
"вернувся додому у важкій розраді..." (Леся Українка)
.jpg)
1.
птахи розплескали калюжу,
топтали, творили болото
коли між собою сварились
за місце у тіні
напівзруйнованої огорожі,
за якою руїна будівлі
(хатини, може?...).
за руїною - сад
розстріляний і згорілий,
широкий,
просторий.
а поза садом -
річка печалі вела свої води
степом горя, біди і зради.
...берега протилежного
намагались дістатися москалі-орки -
одного за одним їх підбирала ріка,
ховала в глибинах водних.
сонце іноді визирало -
сміялось з ординної дурі.
зграя сварливих граків
раптом злетіла від огорожі у степ
з криками та верещанням.
в паніці з того прильоту пташиного
орки розбіглися урізнобіч
у пошуку порятунку,
розбіглись бридкими, смердючими тварями.
місцеві мешканці - за вітчизну! -
влучними пострілами влучали
в тих недоумків оскаженілих від переляку.
(раптова гроза реготала
до зливи з небесного ока!
і блискавками добивала
твар недобиту ординну...).
...і все то було
весело і не дуже
бачити і споглядати
як гине, падає мертво живе
і як обгризають звіри
трупи забитого нелюду, що
у заздрості,
в люті,
в зненависті
так і не зміг подолати
тиху річку печалі
степу горя, біди і зради...
2.
з міцно стиснених вуст
ані вимовлень, ні промови.
предмети вбивств вибухові
ловить долоня долі,
сміється в обличчя смерті.
Фортуна у святі, оваціях
переможно махає
стягцями значень
визволення і свободи.
вітер танцює степом!
сонце зливає світло
ніжності.
свіжістю омивань
млость і ласкавість
дарує радісна злива -
миттєва, раптова, бурхлива,
шумна гроза
за обрій переступила
і щезла безмежно весела...
...от як би ж то зникли разом
з відлунням грози у природі
підступництво і злодійство
в суспільстві,
в природі людській...
...заплющені очі втомні,
наповнені баченим болем...
3.
на тонкій линві небокрай
спадає хитано до ніг -
петлею, зашморгом на край
як доля, вирок темно ліг.
блідий та сірий сонця схід
у водах ночі на кітві
сліпий у день обірве зліт
у зморі подихом в листві.
від сну пробуджені -
з пітьми
злітають,
сваряться птахи,
об хмари хлопають крильми
і стрімко падають лихі
у край руїни та пустот,
олжі та зради,
та ганьби
і перекручених чеснот
в краю жертовної доби...
і вітер мовив у цю ніч,
з дощем у листі лепетав,
у сяйві натовпом облич
у хмарах морок малював.
...на запітнілому вікні
кривими стежками краплин
ліхтарні відблиски рясні
вели, манили на загин.
мов ієрогліфом на склі
добу прикуто до заклять.
...і на її блідому тлі
дощі у листі гомонять.
Зображено: 11 - 20 з 178
