29.07.2023 13:58
природний відбір
мабудь, з глузду з'їхав би Дарвін
на відбір цей блюзнірський - не штучний! -
метаморфозний у цій халепі.
неодмінно розумне тут гине,
а дурне закладається в розріст.
закладається в нішу примирень
в підлій зраді своєї вітчизни.
закладається в зашморг неволі
у байдужості, в мочар зневір'я.
...та нема тобі діла до інших!
як до тебе всім іншим також.
у занедбаному цьому місті -
українському,
в Україні! -
окупованого москалем...
а з вечірньої сутіні тихо
двері ночі відчиняться навстіж!
і увійдуть зорі та місяць на тонкому гребені хвилі
разом з хмарами від небокраю.
ляжуть килимом,
сходами в спогад,
що з малюнка у рамці настінній
водоспадом спадає бурхливо
у самотність сумом та болем.
і задумливістю зачарує,
прозирне крізь заплющені очі.
і штормами могутніми
серце
на тонкому гребені хвилі
здійме враз у часовий простір!
бризки хвилі солоної зійдуть
від очей утоплених в спогад
і в мелодії видзвону річки
вмить розтануть, висохнуть, всохнуть
в іронічному посміху віку,
заклопотаному сьогоденням... -
лихоліттям війни та руїнами.
і життям, що не варте і кігтя
тої мертвої
свійської кішки,
що під обстрілами окупанта
випадковою
кулею
вбита...
29.07.2023 12:25
асоціації (антик)...
...біле поле... -
надприродне,
безцінного поле.
лиш завмерле воно.
нерухоме без дихання.
тільки світло потужними зливами,
тільки шир та гладінь необмежності!
і думок,
відчуттів таємничості...
в чарах серпанкових
з пальців скрапують
звуки
видовжено
неспішні
в полиски воску
світом невтілених словом і піснею.
біле поле - із поглядом вічності
навстіж очима у вирій буденності.
руни та луни...
камінні об'ємності...
образи білі...
самотність.
і зреченість.
біле поле - уважність
та зосередженість.
від долонь -
і тепло,
і утомленість з ночі...
від ночі - нічниці...
дрімнивиці...
віки та вії - штори зіркові,
що озірковані в холоді,
в інію вічності...
біле поле -
волосся
хвилеподібні
спадання
та опади
в м'якість сяйва,
у тишу місячно срібную...
і рухи раптові постаті дивної!
жести
та порухи рук...
і грудей висока оголеність -
дихання їх
і легке,
і утомне.
усміх в очах.
і вуста... - у мовчанні,
відлунням безмежності!
поле біле -
жас невідомості...
і загадковість...
і розсвіту полиски...
...поле біле - тіло...
...тіло...
29.07.2023 10:17
в бентежний час...
.jpg)
у бентежний, цей темний час
суперечливого сьогодення
налаштуєш собі нічліг,
себто - хату з вікном та дверима.
хай там буде тахта і стілець
коло столу,
де весь у задумі
ти капаритимеш вірші
нескінченно сумні у зневір'ї
під іконкою, що у куті
сяє в сяйві тонкої свічки.
хай шумить там в печалі клен,
у вітрах хай лопочуть віти!
проводжають хай хмари крізь день
у дощах в затуманений обрій.
і випадком цвірінькне птах
у цвітіння зорі вітанням...
...озирнеся.
фіксуєш мить
час настання чергової днини.
і у мушлі сховаєся враз,
кинеш хату з вікном та дверима.
і занурюєся у час
суперечливого
сьогодення...
28.07.2023 14:03
...а, може, насправді - казковий?....
він дзвонив. дзвонив в усі дзвіночки
і чекав на відгуки луни,
як вони крізь ясні дні і ночі
у красі прилинуть з далини.
все стояв в чеканні біля річки,
по якій кораблики пливуть -
там тріпочуть кольорові стрічки
і ріка немов блискуча ртуть.
чи почує там хто у тривозі
передзвони дзвоників дзвінких?
так чекав він, довго - аж в знемозі
він у сні на березі приліг.
павуки над ним сплітали сіті
і мурахи бігали малі,
під спекотним сонцем віяв вітер
та дзижчали мухи і джмелі.
і торкався дзвоників метелик
у легкому пурханні між них -
і звучали дзвоники в щоденні
у відлуннях веселодзвінких.
і дзвонар прокинувся... - дзвонив він,
прислухався як знялись у світ
від небес видзвонюючи дивні
звуки кришталеві в переліт.............
28.07.2023 13:47
...фантазуємо далі...
біля греблі літа килим,
зябродишні вийшли з вод,
плюскотіли хтиві віли,
жаб зганяючи з болот -
аби глянули угору,
на оте творіння рук,
на хисткий скелет потвори,
від якої скрип та грюк... -
ось хто спати не дає їм,
ось хто душу їм ятрить!
як примара за аєром
понад ставом височить.
ясину вчинив зелений
болотюг болотяник -
на обличчя жасний лелик!...
жаб пожер і знову зник.
ранок в день, а день у північ -
і минулася доба.
крик у ніч останніх півнів
як відбій трубить труба.
...а до зір у піднебессі
заскрипів в пралісі млин -
свідок Всесвіту старезний,
часу злам...чи... - тільки згин?...
28.07.2023 11:45
трохи пофантазував у час дощу...
йшла степом днина вистрибцем,
хмарки ловила, гавила -
сміялись з неї весело
всі ельфи у квітках.
хохотуни аж покотом
каталися на спинках
і по дитячі смішно так
чаклунно-чарівні
здригалися, хиталися
від сміху неутримного
і крильцями. і ніжками
потішні пустуни.
а потім ці бешкетники,
ці сміхуни
над дниною
водили хмари легкії
у синіх небесах.
від обрію до обрію
у просторі безмежності
гуртом водили, бавились,
футболили хмарки.
дзвонили милозвучно їх
дзвіночки-балабончики
на кистях та пасиках,
у стрічках та бантах...
...і припустився сонячний
стрімкий-жаданно-бажаний
у спеку прохолодний,
такий чудовий дощ!
і спішно днина радісна
сховалась під вербою,
замріялась - дивилася
в степу як сяє дощ.
і шелест крапель в листі
здавався їй як піснею
і дзвониками ельфів
у травах і квітках...
...отак мені надумалась,
у дощ в степу привиділась
щаслива безтурботна
під небом днина ця.
28.07.2023 11:29
літо...сад...кава...вітер і дощ... - все то одним чудовим днем літа...
.jpg)
...сад від хати підійшов
до самого ставу.
під наметом у саду -
стіл тахта і лава.
на тахті п'ю каву я,
поряд з медом горня.
хмари в синяві небес
срібно-біло-чорні.
по той бік ставку - лісок
розмовляє з садом.
в усолод розмовам тим
спів пташиний ладний.
вітер, легіт поміж віт,
всміхнений хлопчисько
грає листям, шарудить
невидимо близько... -
через став умить стрибне
(ледь торкає води)
крізь лісок до степу - там
хвилі в травах зводить.
і у забавках вертун
до небес торкнеться
та збере отару хмар,
та й дощем проллється.
розсміється громом враз,
з блискавок заграви!
...кілька крапель упаде,
плюхнуться у каву.
але я хвилині тій
задрімав під вітер
та під шелести дощу
теплого у літі.
27.07.2023 11:18
спогад про втечу...
у вітринах побачив себе відображенням в русі.
наче він захотів залишити хвилину собі цю на згадку... -
на згадку про те, що крокує цим містом в останнє.
за плечима рюкзак. словники там, рукописи ранні
(над якими пізніше добряче таки посміється).
хто він?...той, що крокує в задумі неспішно?...
він звичайний ніхто...відраховує крок по бруківці столітній
в розумінні, що місто це - затишне, давнє -
розіп'яло надії його та усі сподівання останні
на майданах...що в спогад це місто спаде
і в завулках кривих та вузьких
воно зникне для нього назавжди.
...від степів та лісів (як то кажуть, з дощу та під ринву)
він утрапив у натовп...почував себе наче в полоні, чужим.
у розгубі штовхався між люди, в юрбі гомінкій.
під трамвайні дзвінкі передзвони блукав, подивований містом.
в усі боки вертів головою, дивувався будівлям епохи барокко,
нишком скоса себе розглядав у затінених містом вітринах...
...до кав'ярні зайшов.
запашної замовив там чорної кави.
потім сів у трамвай...із минулого їде в задумі.
і дивився в трамвайне вікно,
розчарований в правді кохання.
раптом - дощ!......але байдуже...те
аніскільки його не хвилює!
їде він на вокзал.
вже квіток у нікуди в кишені.
на доріжку сто грамів неспішно ковтає в буфеті.
намагався таки зрозуміти -
хто ж винен у тому падінні у злеті?...
чи вгамується біль?...
чи забудеться все
в суєті,
у марнотах щодення?...
27.07.2023 10:41
в сьогоденні - лише спогад у літо...
я сиджу на березі моря
в небі місяць яскравий уповні
і зірки із морем в розмові
різноколірним сяянням слова
і була та розмова зітханням
у схвильовані хвилеві порухи
і зіркового бризу вітання
від піщаного берега шорохом
і серпанковим обрієм моря
уперезані давністю спогадів
ті що лунами озов у зморені
ясним місячним шляхом-дорогою
і торкається свіжість обличчя
тихим повівом моря вітрами
...я занурююсь з берега в море
мов у ніжність в схвильовані води
де купаються з місяцем зорі -
я пірнаю в глибини безодні
і поглянув крізь воду угору
де у строях казково святкових
ніч хитається в танці над морем
наді мною у тиші безмовній
і зринаю в задусі в знемозі
до у промінь повитої ночі
там де місяць - із полиском озирк! -
про кохання шалене шепоче
де ряхтіють зірки в небозводі
у тумані мов іскри-лелітки
з мореспівом у світ коловодом
чути спів звідусіль і нізвідки -
то все місяць смаглійці коханій
тихій ночі дарує за вроду...
...я виходжу на берег піщаний
з хвилі теплої у прохолоду......
26.07.2023 12:46
...а десь... - нестерпна спека, бойові зіткнення, вибухи...смерть...і скалічене життя...і руїна...темрява і віра, надія у кращі часи...а мені... - замріялося у цей чарівний літній день...навіть задрімав трохи під вишнею у спогадах...під тихе мовлення вітру...дивні іноді бувають бажання людські і вчинки...
.jpg)
вітер спогадів... -
це коли всюдисуща
дрібна комашня
дзиготливо вертлява між віт
(які листям у шепоті сповіддю,
одою сонцю, піднесеністю у злеті
першого листопадіння);
це коли несподіваність з'явлень
непосидющих на березі озера
бабок метких -
гвинтокрилам подібні
барвисто леліють у русі на здобич
дивні та хижі;
а ще - як метелики спурхують
від видиху дня сьогодення у долоню століть...
а метелики ті -
різноколірні літери
мовлень у безголоссі предтеч;
і розгойдані вітром знедолені квіти
у сітях майстерних швидких павуків,
що сховались у схов і чекають
на першу у сітях комаху...
затінені тим павутинням
схиляються квіти сонно і сумно
у дивовижній красі...
вітер спогадів... -
це ще коли
біг малюка босоніж в росі
з веселим, радісним сміхом в обійми зорі.
і біг той - малюнок у рамці веселки
під час швидкоплинної зливи
у блискавках, громом у світ...
вітер спогадів - це ще коли
зустрічі і розлучання в коханні
доріжкою в обрій місячносяйний,
в безмежність чекань
і незримих відлунь,
віддзеркалень уявних і явних подій,
вервечкою що швидкоплинні у часі
тривожні, сумнівні...жахають
запилені пилом дрібноти щодення.
і у хмелю від кохання в омані
болем затьмарений світ -
примарний і марний,
такий неможливо настирний!
нестерпно гучний його з гуркотом крик...
вітер спогадів - це ще коли
в очі розплющені кулі навиліт в минуле...
майбутнє в пітьмі!...
і вітер шалений
крізь очі прострілені
там,
у руїні забутого дня,
що олжею, байдужістю у сьогодення,
яке метушливе
і боязке...
вітер спогадів... -
це ще коли.............................
.jpg)
Зображено: 1 - 10 з 178
